Обязанность проведения такой Мессы в этот день была возложена на беларусский епископат Советом епископских конференций Европы. Согласно инициативе этой организации, каждый день во время Великого поста один из национальных епископатов континента обязан организовать по крайней мере одну святую Мессу о жертвах войны и с просьбой к Богу о «безоружном и разоружающем» мире в Украине, в Святой Земле и во всем мире.

Календарь евхаристических богослужений был составлен в алфавитном порядке, очередь беларусского епископата выпала на 21 февраля.

Во вступительном слове в начале Мессы епископ Кособуцкий рассказал об инициативе епископов Европы, про молитву о согласии между народами, прекращении военных конфликтов на разных площадках. Он отметил, что «особым образом молимся об мире в Украине, на Ближнем Востоке, в других горячих точках, чтобы как можно скорее люди нашли согласие между собой, научились разговаривать».

Во время молитвы верных между прочим прозвучало: «Молимся, чтобы во всем мире наступил мир и закончились все военные конфликты».

Таких же Месс с участием других беларусских епископов не было, либо о них ничего не известно.

До конца дня понедельника, 23 февраля, ни портал епископата, ни сайт архиепархии не сообщил о состоявшейся Мессе в Минске. Хотя ресурсы обновляли: в частности, опубликовали поздравление Митрополита Минско-Могилевского архиепископа Иосифа Станевского с «Днем защитника Отечества», адресованное министру обороны Беларуси Виктору Хренину, с изображением армейской красной звезды, что в принципе является неуместным для официальных католических ресурсов.

Это происходит на фоне отсутствия полноценной редакторской работы ответственных за наполнение порталов. В итоге «в эфир» пускают посылы Митрополита без всякого сглаживания и фильтрации, которые были ранее и делали коммуникацию епископата более сбалансированной. Сейчас это отсутствует.

Что касается молитвы о мире, то эта тема, вероятно, не вписывается в политику архиепископа Станевского, который согласовывает ее с политикой государства. Поэтому Месса, которую пришлось провести, чтобы не нарушить обязательства, формально была отслужено, но ее заранее не анонсировали и не опубликовал даже короткого отчета о ее проведении.

Напротив, анонс Мессы, которую отслужит архиепископ Станевский за «защитников Отечества» 23 февраля, на сайте епископата есть.

Фото: catholic.by

Отмечается, что режим использует отмены трансляций богослужений как способ давления на религиозное сообщество, а сама Римско-католическая церковь перестает чувствовать себя свободно в медиа-пространстве и занимается самоцензурой.

Традиционно государственное радио вело трансляцию святой Мессы каждое воскресенье, а госТВ, как правило, — праздничных служб на Рождество и Пасху. Проведение трансляций важно для пожилых людей и тех, кто по причине болезни не может прийти в храм. Однако после протестов 2020 года трансляции богослужений из костелов стали периодически отменять то разово, то на длительный период. Истинной причины никто публично не называл. Верующие убеждены, что это месть властей католикам за высказывания против насилия и фальсификаций на выборах.

В частности, в августе 2020 года государственное радио прекращало трансляцию из минского кафедрального костела. Только через 8 месяцев, в апреле 2021-го, трансляцию возобновили. От имени беларусских католиков в дело тогда вмешался епископ Казимир Великоселец, который написал письмо Белтелерадиокомпании и минским властям.

По мнению одного из верующих, это проявление тенденции: сначала режим «зажимает» католиков и затем в чем-то ослабляет давление, и таким образом выставляет себя благодетелем.

Условия для нынешних трансляций по госТВ обговариваются заранее, полагают верующие. Одним из условий является то, кто проводит службу и говорит проповедь. Ими не должны быть архиепископ эмерит Тадеуш Кондрусевич и епископ Юрий Кособуцкий, которые открыто высказывались об общественно-политическом кризисе в Беларуси. Во время последней трансляции на Пасху святую Мессу отправлял архиепископ Иосиф Станевский.

????«Власти нам с барского плеча иногда дают трансляцию Мессы с торжеств. Судя по тому, что во время богослужения говорит наш руководитель, кажется, что обговариваются условия, что там должно прозвучать. Он благодарит, перечисляет имена, фамилии всех, кого только можно упомянуть», — считает один из собеседников.

Постоянную трансляцию в интернете из минского кафедрального костела раньше проводил портал Catholic.by на своем канале. Но прямо перед Пасхой трансляцию неожиданно отменили, как сообщалось, «по независимым от редакции причинам». На Youtube-канал официального портала Католической церкви в Беларуси трансляция так и не вернулась. Сейчас стрим ведется на недавно созданном канале кафедрального костела.

По мнению одного из верующих, запрет трансляции на канале Catholic.by мог быть связан с утечками информации, которые произошли во время предыдущих стримов из кафедрального костела. Речь идет о награждении провластного бизнесмена Александра Зайцева орденом Святого Григория Великого и о речи архиепископа Станевского, в которой он критиковал священников.

Как полагают собеседники издания, в целом отмены трансляций богослужений — это один из видов политического давления в рамках «филигранной игры» режима.

????«С общественной сферой государство действует топорно — посадили, вызвали на допросы, завели уголовное дело. С Костелом они делают другим образом: что-то произошло — они отключают трансляцию. Это уровень сигналов. Власти посылают Католической церкви сигнал, Костел пытается с ними разговаривать. Они намекают. Это мастерство политического балансирования», — рассуждает один из верующих.

По его мнению, трансляции — лишь вершина айсберга: многое происходит неочевидно:

????«Это очень похоже на то, как было в советские времена, когда читаешь воспоминания священников. Все они в подобном ключе рассказывают: что очень редко простой разговор, чаще намеки. Костел имеет суперспособность понимать эти намеки».

@christianvision

Са словам да вернікаў звярнуўся біскуп Касабуцкі які з’яўляецца старшынёй Рады па сродках масавай камунікацыі.
“У Касцёле на Беларусі каталіцкія медыя пачаліся з ініцыятывы энтузіястаў, якія пачулі пакліканне прысвяціць сябе гэтаму занятку. Цяпер яны ўжо “матрыярхі” – спадарыня Аліна Новікава, дырэктар выдавецтва «Pro Christo», і спадарыня Крыстына Лялько, галоўны рэдактар часопісаў «Наша вера» і «Ave Maria». Гэтыя жанчыны прайшлі праз шмат цяжкасцяў, але даказалі, што натхненне злучанае з Божай воляй, дае вялікі плён”, – адзначыў біскуп.

Іерарх падзякаваў парталу Catholic.by, “Радыё Марыя”, прыгадаў таксама светлай памяці Юрыя Гарулёва, рэжысёра і дырэктара каталіцкага фестываля “Magnificat”. З гэтай нагоды ён выразіў надзею на паўстанне першага ў Беларусі каталіцкага тэлебачання.

Фота: catholic.by

Арцыбіскуп Юзаф Станеўскі ў сваёй святочнай прамове абышоў усе вострыя вуглы, не ўзгадваючы пра надзенныя крызісы, з якімі сутыкнулася як беларускае, так і сусветнае грамадства ў мінулым годзе, сканцэнтраваўшыся на абстрактных разважаннях пра таямніцу Божага Нараджэння. Падобную форму складання калядных віншаванняў абраў і біскуп Пінскі Антоні Дзям’янка.

Біскуп Віцебскі Алег Буткевіч і дапаможны біскуп Мінска-Магілеўскі Яшэўскі ў сваіх святочных зваротах адным словам узгадалі пра тое, што ў неспакойныя часы і ў кожнай самай складанай сітуацыі толькі Госпад можа паказаць шлях пераадолення цяжкасцяў.

Біскуп Гродзенскі Аляксандр Кашкевіч таксама ў абцякальнай, але ў больш настойлівай форме падкрэсліў, што галоўнае пасланне селетняга Божага Нарджэння – гэта “пакліканне да будаўніцтва міру”, “асаблівая малітва за тыя месцы, дзе ідуць канфлікты і пакутуюць нявінныя людзі” і “нясенне супакою ў нашыя сэрцы і грамадствы”. Разам з тым асноўнае каляднае пажаданне іерарх сфармуляваў як дасягнненне “моцна чаканага міру”.

Каляднае віншаванне ад дапаможнага біскупа Мінска-Магілёўскай дыяцэзіі Юрыя Касабуцкага размешчана толькі на яго старонцы ў Фэйсбуку і не мае распаўсюду ў медыях. Пры гэтым падчас вігілійнай сустрэчы духавенства Мінска-Магілёўскай дыяцэзіі біскуп Юрый, разважаючы сутнасць Богаўцелаўлення, праявіў большую ад вышэйзгаданых іерархаў канкрэтнасць, і прымяніў сэнс даўніх падзеяў на беларускай рэчаіснасці. Ён акцэнтаваў, што Раство заключаецца ў тым, каб кожны чалавек меў найбольш даступную магчымасць сустрэцца са Збаўцам, а святары павінны быць галоўным памагатымі ў гэтай справе. Як прыклад такога святара для мясцовага духавенства ён прывёў кс. Уладзіслава Чарняўскага, які нес служэнне ў часы пераследу, а пасля з благаслаўлення Папы Паўла VI перакладаў літургічныя тэксты і Святое Пісанне на беларускую мову, тым самым умацоўваючы дух нацыі.

Арцыбіскуп эмерыт Тадэвуш Кандрусевіч у звыклай для сябе манеры счытвае знакі часу і ў Калядным слове выкрывае шматлікія праблемы сучаснасці. Напрыклад, маральную баязлівасць, з-за якой мы жывем па прынцыпе “усе так грашаць, дык чаму мы павінны адрознівацца ад іншых”. Або ідэалогію неабмежаванай псеўвасвабоды, паводле якой “чалавек верыць не ў Бога, а ў асабістую ўседазволенасць і вырашае самастойна, што ёсць дабро, а што — зло”. Паводле іерараха, у выніку сусвет пакутуе ад небяспечных крызісаў, якія ставяць пад пагрозу будучыню чалавецтва. Як прыклад арцыбіскуп прыводзіць войны і жадае міру “братняй Украіне”.

Двойчы іерарх вяртаецца да сітуацыі з Чырвоным касцелам у Мінску. Перадусім падкрэслівае, што срокі пачатку яго дзейнасці і ўмовы дагэтуль невядомыя, а пасля дадае, што ўпершыню за апошнія 30 гадоў немагчыма фізічна цэлебраваць урачыстасць Божага Нараджэння ў гэтай святыні. “Збаўца першага стагоддзя – гэта той самы Збаўца стагоддзя 21ага і наступных. – акцэнуте арцыбіскуп. – Няхай жа прывядзе да справядлівага вырашэння ўсіх праблем у нашым асабістым жыцці і грамадстве”.

Постановка проблеми

Історичні зв’язки та сучасні контакти Української Греко-Католицької (УГКЦ) та Білоруської Греко-Католицької Церков (БГКЦ), що виходять з спільної традиції – Берестейської церковної унії 1596 р., стимулюють науковий інтерес до проблем конфесійної історії в Білорусі, зокрема сучасного стану БГКЦ. Водночас в сучасній українській історіографії, слід відзначити, проблема історії БГКЦ тривалий час залишалась певною «білою плямою»[1], і тільки нещодавно, 2021 р., на цю тему опубліковано коротку енциклопедичну статтю[2], що враховує здобутки білоруської історіографії[3]. Безпосередні контакти між УГКЦ та БГКЦ, прикладом яких, зокрема, був візит до Івано-Франківська в листопаді 2019 р., в день святого Йосафата Кунцевича, Апостольського адміністратора БГКЦ архимандрита Сергія Гаєка[4], актуалізують науковий і практичний інтерес до сучасного стану розвитку БГКЦ в контексті державно-церковних відносин в Білорусі. Зважаючи на особливості канонічно-правого статусу БГКЦ (адже, маючи автономію (suiiuris) без окремої ієрархії, безпосередньо підпорядковується Апостольському Престолу), для комплексної оцінки проблеми необхідно звернути увагу на специфіку державно-церковних відносин органів влади Республіки Білорусь та цілої Католицької Церкви (латинського та візантійського обрядів).

Розвиток подій суспільно-політичної кризи у Білорусі 2020–2021 рр. актуалізував науковий та практичний інтерес до дослідження сучасного становища Католицької Церкви в Білорусі, яка, наполягаючи на мирному вирішенні конфлікту та дотриманні прав людини, зайняла чітку позицію разом із громадянським суспільством.

Аналіз джерел та останніх досліджень

В сучасній українській історіографії науковий інтерес до проблем розвитку Католицької Церкви в Білорусі взагалі та Білоруської ГКЦ зокрема перебуває на стадії зародження та пов’язаний передусім із розвитком унієзнавчих досліджень – історичного розвитку Унійної / Греко-Католицької Церкви від Берестейської унії до сучасності[5]. Разом з тим, українськими дослідниками недостатньо уваги приділяється проблемам розвитку БГКЦ з часу її відродження (1990р.) до сучасності (2021р.). Своєрідним винятком з цієї тенденції стала науково-популярна стаття О. Турія, опублікована в часописі «Патріархат» з нагоди подій в Білорусі у 2020 році[6]. Однак, слід зауважити, з огляду на «хронологічну близькість» подій, наразі відсутні вагомі наукові публікації щодо становища Католицької Церкви в Білорусі у 2020–2021 рр., що, очевидно, актуалізує пропоноване дослідження.

Метою статті є дослідження становища та діяльності Католицької Церкви в контексті державно-церковних відносин в умовах суспільно-політичної кризи у Білорусі 2020–2021рр., переслідувань з боку правлячої влади Білорусі, з’ясування позиції Апостольського Престолу. Методологічною основою дослідження стали наукові принципи об’єктивності та історизму, спеціально-наукові методи критичного аналізу джерел, проблемно-хронологічний та системно-структурний.

Виклад основного матеріалу

Вперше в сучасній історії Білорусі 9 серпня 2021 р. громадяни по всій країні вийшли на акції протесту проти результатів виборів президента, які ні опозиція, ні міжнародна спільнота не визнали вільними та справедливими[7]. На цих виборах, за офіційними даними, перемогу здобував Олександр Лукашенко (80% голосів)[8], який є президентом Білорусі вже 26 років. Силовики жорстоко розганяли демонстрантів, били їх, застосовували гумові кулі, кийки, водомети, сльозогінний газ. На вулицях хапали навіть звичайних перехожих. МВС Білорусі повідомило про понад 7000 затриманих за період 9-12 серпня[9].

Реакції світових лідерів[10], а особливо Церкви, яка дбає за своїх вірних, не довелось чекати. Хоча Церква в Білорусі не є джерелом політичної напруги, але протестні настрої, спротив суспільства насиллю, рух за людські та громадянські права і відновлення законності неодмінно зачіпають численні конфесії в Білорусі, в тому числі і Католицьку Церкву. Католицька Церква, керуючись Євангелієм та збудованим на ньому соціальним вченням, виступила проти насильства, беззаконня, несправедливості й неправди, і засудила їх.

Ще під час виборчої компанії Церква заговорила про вибори «по совісті» і про те, що християни не можуть брати участі у фальшуванні виборів. Католиками була організована ініціатива «Католік не фальсіфікуе». Ініціатором цієї акції був світській активіст-католик Артем Ткачук, а духовенство Католицької Церкви підтримало його[11].

Напередодні явного протистояння, митрополит Римо-Католицької Церкви Тадеуш Кондрусевич у проповіді 2 липня 2020 р. в Будславі (головне відпустове місце в Білорусі) наголосив: «Якщо не ми, то хто?! Якщо не сьогодні, то коли?!», закликавши цими словами усіх провести чесні вибори.

Після початку самої кризи Церква закликала до мирного розв’язання посталих проблем, шляхом діалогу, в дусі любові до Бога і ближнього, зі збереженням Божих і людських законів. Католицький єпископ Вітебська Олег Буткевич звернув увагу віруючих на те, що «криваві системи в історії ніколи не будуть сильними». Також він звернув увагу на «не зовсім коректний підрахунок голосів» і закликав шукати правду. «Наша країна переживає не найлегші часи в своїй історії, – зазначив єпископ у своєму зверненні. – Чергові вибори викликали кризу в нашому суспільстві, що призвело до напруження виборчої кампанії»[12].

Ця оцінка прозвучала одразу після ескалації насилля, коли в країні знов увімкнули інтернет. Як відомо, 9–12 серпня 2020 р. він був відсутній на всій території Білорусі[13].

Також католицькі храми відкривали двері для мітингарів, тим самим оберігаючи їх від застосування світлошумових гранат, водометів та гумових куль[14].

Католики також стали учасниками акції ланцюга покаяння «Окрестіна-Куропати. Ніколи знову». Акція відбувалася в Мінську 19 серпня 2020 року. Віруючі разом зі священниками вийшли на вулиці з молитвою до Господа, щоб трагедія насилля ніколи не повторилася. Вони стали колоною від лісового масиву Куропати (у якому були виявлені масові поховання жертв сталінських репресій 1937–1941рр.) до слідчого ізолятора на вулиці Окрестіна –туди відправляли затриманих під час антиурядових акцій протесту. Колона учасників простягнулась на 13 км[15].

У зв’язку з активною громадянською позицією віруючих та духовенства, правляча влада Білорусі вирішила перешкоджати діяльності Католицької Церкви різними діями.

Як зазначається на офіційним сайті Римо-Католицької Церкви в Білорусі, 21 серпня 2020 р., голова Конференції Католицьких Єпископів в Білорусі, митрополит Мінсько-Могилевський, архиєпископ Тадеуш Кондрусевич ініціював зустріч з міністром внутрішніх справ Юрієм Караєвим, з приводу неправомірного застосування сили та непропорційного насильства, яке по відношенню до мирних громадян застосовують співробітники органів внутрішніх справ[16].

Після цієї зустрічі, 22 серпня 2020 р., виступаючи на мітингу в Гродні, Олександр Лукашенко висловив обурення позицією конфесій і заявив, що «справа Церков – молитися, а не пхатися в політику»[17].

Вже 31 серпня 2020 р., без вагомих причин, співробітники прикордонної служби РБ відмовили у в’їзді в країну митрополиту Тадеушу Кондрусевичу, який є громадянином Білорусі та повертався з Польщі[18]. Важливо відзначити, що відповідно до чинного законодавства РБ, білоруські громадяни не можуть потрапити у «список нев’їзних». Звідси можна зробити висновок, що недопуск митрополита Тадеуша Кондрусевича став реакцією влади на підтримку католицького духовенства мітингарів, участь священників в акціях та засудження використовування надмірних силових методів влади. Такими діями правляча влада старалась залякати Католицьку Церкву, спонукати, щоб вона не допомагала мітингувальникам та не приймала активної участі в протестах.

Важливо відмітити, що митрополит Т. Кондрусевич ні до виборів, ні після них, не підтримував нікого з кандидатів, також не робив жодних політичних заяв, а тільки закликав до чесності, відповідального підходу, припинення насильства і до діалогу. Він обговорював моральні аспекти громадського життя, християнські та загальнолюдські цінності, відхід від яких став причиною кризи у суспільстві.

В свою чергу, Олександр Лукашенко висловив нічим не підтверджене припущення, нібито Т. Кондрусевич є громадянином декількох країн, а також заявив, що Католицька Церквав Білорусі – це агент іноземного впливу: «Їздити в Польщу й отримувати консультації, як руйнувати нашу країну, нікому не буде дозволено», – заявив Лукашенко[19].

Вже 11 червня 2020 р. до Мінська приїхав архієпископ Пол Річард Ґаллагер, очільник Відділу Державного секретаріату Святого Престолу в справах стосунків із державами. Делегація одразу прибула безпосередньо до Міністерства закордонних справ, де відбулася півторагодинна зустріч із главою зовнішньополітичного відомства Білорусі Володимиром Макеєм[20]. Візит тривав до 14 вересня та значних результатів нажаль не приніс.

Як зазначає німецька державна телерадіокомпанія «Deutsche Welle», 17 грудня 2020 р., на четвертому місяці вигнання митрополита Т. Кондрусевича, спеціальний посланець Святішого Отця архієпископ Клаудіо Ґуджеротті (колишній Нунцій Святого Престолу в Білорусі) зустрівся в Мінську з Олександром Лукашенком і передав йому листа від Папи Франциска щодо справи архієпископа Кондрусевича[21]. Також, за непідтвердженою інсайдерською інформацією, Олександру Лукашенко в той самий день ввечері особисто телефонував Папа Франциск.

Вже 22 грудня 2020 р. міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей заявив, що «через глибоку повагу до Папи і внаслідок добрих особистих стосунків глава Білоруської держави вважаєможливим виконати прохання Папи й дав доручення знайти вирішення проблеми з урахуванням усіх наявних правових механізмів. Наближення свята Різдва і урочисті святкування стали додатковою причиною для прийняття рішення щодо митрополита Мінсько-Могилевського, архієпископа Тадеуша Кондрусевича, попри багато негативних речей, пов’язаних із цією людиною», – зазначив міністр закордонних справ[22].

Вже увечері Апостольський нунцій у Мінську архієпископ Анте Йозич опублікував заяву, в якій було зазначено, що він отримав від державних органів Білорусі інформацію, що «більше немає перешкод для повернення архієпископа Тадеуша Кондрусевича на територію Республіки Білорусь. Водночас Апостольська нунціатура висловлює вдячність державним органам влади Республіки Білорусь за позитивну відповідь на прохання Святішого Отця Папи Франциска щодо можливості повернення архієпископа Тадеуша Кондрусевича, який таким чином зможе зустріти Різдво з вірними як їхній пастир», – підкреслив архієпископ Йозич[23].

За менш ніж два тижні після чотиримісячного вигнання архієпископа Т. Кондрусевича, та повертання його на батьківщину, 3 січня 2021р. Ватикан офіційно оголосив про його відставку. Відбулося це в день 75-річчя архієпископа. Прес-служба Святого Престолу у своїй заяві зазначила, що «відставку було прийнято відповідно до канону в церковному праві, згідно з яким кожен єпископ повинен звернутися до Папи з проханням піти у відставку після досягнення 75-річного віку».

Тільки 13 вересня 2021 р. на місце митрополита Т. Кондрусевіча Ватикан призначив єпископа Йосифа Станєвського на посаду архієпископа-митрополита Мінсько-Могильовського[24].

Тадеуш Кондрусевич був митрополитом Мінсько-Могилевським з 2007 р. З 2015 р. він також обіймав посаду голови Конференції єпископів Білорусі. За роки свого служіння він долучився до відновлення близько 100 церков, закритих у роки комуністичного режиму, а також заснував вищу духовну семінарію у Ґродно. Варто зауважити, що Апостольський Престол для врегулювання конфлікту між державою і Митрополитом Т. Кондрусевичем, на жаль, мусив погодитись на умови, які поставила правляча влада Білорусі, та прийняв відставку Кондрусевича. Саме ці події викликали шквал критики серед католицьких вірних Білорусі, адже митрополит Т. Кондрусевич є в доброму стані здоров’я та ще може виконувати свої функції. Для більшості вірних фігура митрополита залишилась важливою та поважною.

Якщо проаналізувати реакцію Ватикану на саму суспільно-політичну кризу 2020–2021 рр. в Білорусі, то можна з’ясувати, що перші заяви від Ватикану були 16 серпня 2020 р., хоча мітинги почались швидше, активні арешти і порушення прав людини відбулися у період 7–12 серпня. Під час недільної зустрічі з вірними Папа Франциск особисто послався на те, що відбувалося тими днями в Білорусі: «Скеровую свої думки до дорогої Білорусі. З великою увагою слідкую за ситуацією, що склалася після виборів у цій країні. Закликаю до діалогу, припинення насильства, поважання справедливості й закону. Довіряю всіх білорусів опіці Богородиці, Цариці миру», – сказав тоді Папа Франциск[25].

Потім ажу червні 2021 р., з огляду на численні запити журналістів, керівник Зали друку Апостольського Престолу Маттео Бруні оприлюднив стриману заяву Ватикану стосовно подій у Білорусі. Маттео Бруні заявив, що «Папа Франциск уважно стежить за ситуацією в Білорусій виступає за мирну реалізацію законних вимог білоруського народу»[26]. З цих заяв і часу їх подання можна зробити висновки, що політика Ватикану була дуже спокійна і виважена, незважаючи на те, що влада почала антикатолицький рух, одним з проявів якого булиарешти католицьких священиків.

Одразу після виборів в Білорусі, у м. Барановичі, арештували двох католицьких священників зі Згромадження отців Пресвятого Серця Ісуса. Отець Едуард Сенкевич отримав 10 діб арешту, а отець Олександр Федотов –8 діб[27].

8 грудня 2020 р., міліція затримала у Вітебську отця Віктора Жука, єзуїта, настоятеля місцевої парафії святого Владислава, а також отця Олексія Варанко, вікарія греко-католицької парафії Воскресіння Христового. Священників було доставлено до Первомайського районного управління внутрішніх справ, де вони перебували до суду, призначеного на 9 грудня. Обидвом священикам було висунуто звинувачення в адміністративних правопорушеннях[28].

Греко-католицький священик Віталій Бистров, з м. Івацевичі, Брестської області, отримав 10 діб арешту за участь у «нелегальному зібранні», а парафії Матері Божої Жировичської в Івацевічах, де служить о. Віталій, було винесено попередження[29].

Римо-католицький священник о. В’ячеслав Барок із с. Росони Вітебської області, отримав повістку в міліцію в зв’язку з адміністративною справою. Раніше його викликали до слідчого комітету як свідка в кримінальній справі. Тоді його допитували про персональний канал на відеосервісі «YouTube», який він веде і де обговорює актуальні для Білорусі суспільні й політичні теми.  Пізніше священника засудили на підставі ст. 17.10 Кодексу про адміністративні порушення: «Пропаганда або публічна демонстрація і (або) поширення нацистської символіки та атрибутики», – за те, що він розмістив у соцмережах плакат Володимира Цеслера «Стоп Лукашизм». Отець Барок відбував вирок у Вітебській в’язниці[30]. Тепер Барок тимчасово покинув Білорусь і знаходиться в Варшаві, де продовжує проповідувати через соцмережі[31].

Отже, переслідування владним режимом Олександра Лукашенка духовенства Католицької Церкви мало на меті придушити участь та підтримку духовенством протестних акцій, спрямованих за демократичний вибір у державі.

Ще одним кричущим фактом антикатолицької діяльності незаконної влади була заборона релігійного гімну «Магутны Божа». 4 липня 2021р., у офіційній День незалежності Білорусі Олександр Лукашенко прокоментував інформацію про те, що білоруси хочуть молитися виконанням свого релігійного гімну «Магутны Божа» сказав: «Глядіть, нарветеся»[32].

Після виступу Лукашенка, тієї ж неділі 4 липня до римо-католицького архикафедрального собору в Мінську прийшли службовці МВС. Як прокоментував єпископ Юрій Кособуцький, «прийшли співпрацівники міліції з претензією, що порушено якусь там норму законодавства стосовно молитви «Магутны Божа». Що конкретно – вони самі не розуміли»[33].

Вірш «Магутны Божа» написала 1943 р. Наталя Арсеньєва, а 1947 р. композитор Микола Равенський написав до нього музику. Гімн став молитвою повоєнної білоруської еміграції. У 1993 р. спеціальна комісія Верховної Ради запропонувала його на державний гімн Білорусі. На сьогодні цей гімн став молитвою, що використовується у молебнях католиків, православних, протестантів, а також останнім часом цей гімн співають навіть люди, які не ототожнюють себе з жодною релігією. Гімн «Магутны Божа» –це передусім молитва за батьківщину і за народ Білорусі, в якому нема навіть натяків на протест проти будь якої влади. Дуже негативним було висвітлення Католицької Церкви з негативного боку і в державних ЗМІ. Наведемо приклад публікації у державній газеті «Мінская праўда». 7 вересня 2021 року, католицьких священників-патріотів газета Мінського облвиконкому «Мінская праўда» опублікувала карикатуру Антона Островського на католицьких священників, де зобразила їх фашистами. На малюнку зображені католицькі священники, в характерному для священників вбранні, з наявністю свастики замість хреста, слова з білоруського християнського гімну «Магутны Божа», перекручений «натяк» на ікону Росицьких мучеників, які загинули від рук нацистів. Підпис на карикатурі російською мовою, зазначає: «Мутація віри. Хрести бувають різні…»[34]. Можна зазначити, що такого роду публічні наклепи у вигляді карикатур – це виключно радянський підхід. Люди, які ще пам’ятають принципи пропаганди СРСР, легко впізнають цю методику, коли національно свідомих громадян представляють у пресі як «зрадників народу», в цьому разі – як «фашистів».

Реакція Католицької Церкви з приводу ганебної карикатури була наступна: білоруський католицький єпископат опублікував свою позицію на офіційному сайті Catholic.by. За дорученням голови Конференції католицьких єпископів Білорусі Олега Буткевича позицію єпископату висловив голова Комісії католицької освіти і катехизації єпископ Олександр Яшевський SDB.

В позиції відмічене: «Римо-Католицька Церква в Білорусі однозначно засуджує таку публікацію… і розцінює її як розпалювання ворожнечі в білоруському суспільстві щодо РКЦ в Білорусі, особливо до її ієрархів та пресвітерів. Ця публікація глибоко ображає релігійні почуття віруючих. Карикатура, на якій хрест перетворюється у свастику, а також свастика, зображена замість хреста, ображає не тільки священників, але насамперед оскверняє Хрест Христа Спасителя. На думку католицьких єпископів Білорусі, ця публікація завдає моральної шкоди всім християнам, усіх конфесій. Також вона опосередковано звинувачує все католицьке духовенство у гаданій прихильності до фашизму і нацизму, «що становить свідоме і зловмисне перекручення правди, наклеп і зневагу»[35].

Особливої аморальності цій ситуації, додає той факт, що автор карикатури походить із католицької родини, а його батько був білоруськомовний письменник, національно свідома людина[36].

Під час суспільно-політичної кризи 2020–2021 рр. громадяни Білорусі намагались залучитись підтримкою Папи, писали листи до Ватикану. Наприклад, дружина політв’язня Павла Северинця, Ольга, звернулася до Понтифіка з проханням помолитися за Білорусь, а також за всіх ув’язнених і змучених білорусів. Вона також розповіла в листі Папі Римському про ситуацію в Білорусі і в своїй родині. Також у вересні 2021 р. блогер, медіаконсультант Радіо Свободи та політв’язень Ігор Лосік, який уже понад рік перебуває в білоруському СІЗО, надіслав лист Папі Франциску. У своєму листі Ігор Лосік пише, що сотні тисяч білорусів, зіткнувшись із беззаконням та несправедливістю, впали у відчай і не бачать виходу з цієї ситуації. Він попросив Святішого Отця «закликати зупинити цих страшних людей, яким байдуже до долі інших, до сотень розбитих горем сімей». «Я прошу не заступитися за мене перед кимось, а заступитися за добро, за правду, за справедливість. За сотні тисяч білорусів, які втратили надію в такій же ситуації, як і я, а багато хто – ще в гіршій. Можливо, я дуже наївний і цей лист не дійде, але пишу це щиро, від щирого серця, й вірю, що пишу його недаремно. Я дуже хотів би вірити, що Бог нас не покине. Що ця безглузда жорстокість припиниться, що вже ніхто більше не помре і всі повернуться до своїх сімей», – написав політичний в’язень[37].

24 вересня 2021 р. дружини та матері білоруських політв’язнів написали загальній лист Папі Франциску. В листі вони просять Понтифіка помолитися за в’язнів і підняти голос проти беззаконня в Білорусі[38]. Отже, білоруси вбачали (і вбачають) в Апостольському Престолі захист, тому просили, щоб Папа Франциск, керуючись своїм авторитетом, звернувся до Олександра Лукашенко, а також, щоб Понтифік впливав на суспільство та політиків країн Європейського Союзу.

Крім офіційних арештів священників та вірних, незаконна правляча влада Білорусі випрацьовувала й інші форми переслідування – попередження органів прокуратури на адресу священиків, адміністративний тиск на парафії, включно із відмовою в реєстрації або загрозою закриття.

Так, 16 серпня 2020 р. на багатотисячному мітингу в Бресті виступив настоятель брестської греко-католицької парафії о. Ігор Кондратьєв, який закликав звільнити затриманих і жорстоко побитих учасників протестів. Після його виступу ці заклики були частково виконані владою брестської мерії. Після декількох інтерв’ю, в яких він дав морально-етичну оцінку суспільної ситуації в країні, 20 серпня Кондратьєв був викликаний в прокуратуру і йому було винесено попередження за організацію несанкціонованих заходів. Після цього о. Ігор був змушений певний час переховуватися він державних органів. Одночасно Брестський облвиконком виніс попередження греко-католицькому приходу братів-апостолів Петра і Андрія Первозваного, очолюваного о. Кондратьєвим. Попередження містило загрозу закриття приходу за рішенням суду[39].

Ще одним фактом адміністративної форми тиску стала подія 26 серпня 2020 р., коли під час розгону протестуючих на площі Незалежності співробітники правоохоронних органів блокували вхід і вихід з костелу Святих Симона і Святої Єлени в Мінську (так званий «Червоний костел»), таким чином створивши перешкоду для діяльності релігійної громади і створивши небезпечну ситуацію для громадян Білорусі. А 31 серпня 2020 р. сталася самовільна заміна замків в цьому костелі з боку державних органів[40].

4 вересня 2020 р. був відкликаний дозвіл на релігійну діяльність ксьондза Єжи Вілька, настоятеля парафії Святого Архангела Михаїла в селі Варапаєво Поставського району Вітебської області[41].

18 листопада 2020 р. допоміжного єпископа Мінсько-Могильовської архиєпархії Римо-Католицької Церкви Юрія Кособуцького викликали в Генеральну прокуратуру, де винесли офіційне попередження з приводу записів в соціальній мережи «Facebook», де він критично відреагував на вандалізм влади щодо народного меморіалу в пам’ять про вбитого силовиками Романа Бондаренка. З вище наведених фактів, можна сказати, що своїми діями правляча влада показувала, що Католицька Церква для них є незручною, через те, що багато священнослужителів та вірних засуджували протидійні заходи і жорстокість щодо мітингарів[42].

Ще одним різновидом тиску на Церкву стала фінансові переслідування. Так, 9лютого 2021 р., католицький благодійній місії «Caritas» в Білорусі було відмовлено в дозволі на отримання фінансових коштів з-за кордону для проекту щодо забезпечення малозабезпечених господарськими тваринами, саджанцями та продуктами харчування[43]. Тут бачимо що у відмові католицький організації в отриманні коштів на благодійність є ознаки державного тиску на католицьке релігійне співтовариство в Республіці Білорусь.

Із березня 2021 р. в католицьких парафіях по всій країні проходять перевірки, пов’язані з початком кримінального переслідування організації «Союз поляків». Місцеві відділи прокуратури, а також місцеві ідеологи з ініціативи прокуратури вимагають зі священнослужителів звітів, плану катехизації та іншої внутрішньої інформації, пов’язаної з парафіяльною діяльністю[44].

9 серпня 2021 р. було опублікована інтерв’ю Голови Конференції католицьких єпископів Білорусі єпископа Олега Буткевича, на порталі Папської фонду «KircheinNot», яке в перекладі було також розміщено на офіційній сторінці РКЦ в Білорусі. В даному інтерв’ю єпископ Буткевич відзначив підвищений контроль влади за діяльністю католицьких священиків і парафій в зв’язку з політичною кризою[45]. Були відкриті десятки адміністративних та кримінальних справ на католицьких віруючих і існує тиск на Католицьку Церкву з боку державних органів[46].

Білорусь і далі перебуває в досі небаченій громадсько-політичній кризі, яка, на жаль, поглиблюється. Насильство не припиняється, надалі проливається кров, суспільство розділене. Вищенаведені факти свідчать, що відбувається переслідування Католицької Церкви в Білорусі. Такі недружні жести з боку влади лише посилили позицію Католицької Церкви проти фальсифікації виборів, насилля над громадянами, правового дефолту.

Незважаючи на те, що в публічній репрезентації позиції РКЦ переважає нейтральний фон, є певне достатньо тверде ядро, яке в цілому підтримує порядок денний протестів. І це ядро фактично створює також згаданий нейтральний фон протестнозарядженим. Тому висловлювання про діалог і потребу мирного розв’язання конфліктів сприймаються як підтримка протестів.

Події 2020–2021 рр. в Білорусі свідчать про те, що на християнські конфесії знову, вперше після радянських часів, почалися різнобічні гоніння та ідеологічна «обробка» населення, яка звернута проти Церкви. Суворі сфабриковані судові вироки, навіть за критичні зауваження у соцмережах, а також адміністративні затримання та високі штрафи за носіння національної символіки змусили громадян Білорусі, зокрема, католицьке духовенство, бути стриманішими.

Безумовно, політичний режим намагається різними способами –погрозами, прямим тиском, тиском через релігійні центри –повернути собі контроль над релігійною сферою і лояльністю релігійних лідерів. Але кожна така дія викликає протидію, і у влади нема ресурсу всіх залякати і змусити замовкнути силовим методом. Точкові репресії проти помітних представників Церков тільки посилили протести, викликали хвилю солідарності, збільшили недовіру до влади.

Зазначимо, що католики, як і представники інших конфесій, приймають участь в суспільному житті та проголошують цінності, про які говорить Боже Слово та вчить соціальна доктрина Католицької Церкви. Зі свого боку, Католицька Церква, маючи право на моральну оцінку дій влади, підтримує тих громадян, які хочуть брати участь у житті держави та суспільства, які відповідальні за загальний добробут на рівні громади, регіону та всієї країни. Жорстокі репресії безумовно вплинули на настрої католиків, більшість яких усвідомлює, що не варто розраховувати на швидкі зміни. Але можливість жити молитовним життям у парафіях дозволила їм пережити ці випробування з християнською надією.

Висновки

Суспільно-політична криза в Білорусі 2020–2021 рр., спровокована результатами нечесних виборів Президента країни, сколихнула всю громадськість, а відтак не залишила байдужою і Католицьку Церкву. Білоруси як духовні діти прабатьків покоління уніатів вибрали шлях змін і здійснили морально-етичну революцію, де гідність людини перемагає невігластво. Вони будують нову Білорусь, розуміючи, що єдино правильний шлях пролягає через покаяння, і в цьому шляху Католицька Церква разом із народом. На наших очах звершується історія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амяльчэня А. Папа прызначыў новага Мітрапаліта Мінска-Магілёўскага (дата публікації: 14.09.2021). URL: https://www.vaticannews.va/be/papa/news/2021-09/papa-pryznacyu-novaha-mitrapalita-minska-mahilouskaha.html (дата звернення: 23.09.2021).
2. Арцыбіскуп Кандрусевіч сустрэўся з міністрам унутраных спраў Юрыем Караевым (дата публікації: 21.08.2020; оновлено: 24.09.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12054-artsybiskup-kandrusevich-sustreusya-z-ministram-unutranykh-sprau-yuryem-karaevym (дата звернення: 23.09.2021).
3. Барок В. Я пошел бы на Всебеларусское Народное Собрание, если бы пригласили (дата публікації: 11.02.2021). URL: https://krynica.info/ru/2021/02/11/ya-poshel-by-na-vsebelarusskoe-narodnoe-sobranie-esli-by-priglasili/ (дата звернення: 23.09.2021).
4. Біла С. Розвиток унієзнавчих досліджень: історіографія проблеми // Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2010. № 26. С.242-256. DOI: https://doi.org/10.24919/2312-2595.26.174278.
5. Білорусь: священників-патріотів преса зобразила фашистами. Єпископи протестують (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://credo.pro/2021/09/299563 (дата звернення: 23.09.2021).
6. Буткевіч Алег. Зварот Біскупа Віцебскага Алега Буткевіча з нагоды масавых пратэстаў у краіне (дата публікації: 12.08.2020). URL: https://catholicnews.by/zvarot-biskupa-vicebskaga-alega-butkevicha-z-nagody-masavyh-pratjesta-u-kraine/ (дата звернення: 23.09.2021).
7. В Білорусі режим ув’язнив на 10 діб греко-католицького священника (дата публікації: 01.12.2020). URL: https://religionpravda.com.ua/?p=60145 (дата звернення: 23.09.2021).
8. Василевич Н. Карикатура, которая будет дорого стоить: как белорусский режим делает из католиковврагов. Мнение (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/karikatura-kotoraja-budet-dorogo-stoit-kak-belorusskij-rezhim-delaet-iz-katolikov-vragov-mnenie/a-59119879 (дата звернення: 23.09.2021).
9. Венкина Е. ЦИК Беларуси утвердил итоги президентских выборов (дата публікації: 14.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/cik-belarusi-utverdil-itogi-vyborov/a-54572693 (дата звернення: 23.09.2021).
10. Визит архиепископа Галлахера –знак близости Папы к Белоруссии (дата публікації: 12.09.2020). URL: https://sib-catholic.ru/vizit-arhiepiskopa-gallahera-znak-blizosti-papyi-k-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
11. Вітебськ: засуджений священник вийшов на свободу (дата публікації: 14.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280737 (дата звернення: 23.09.2021).
12. Демидова О. МВД Беларуси сообщило о завершении освобождения задержанных граждан (дата публікації: 17.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/mvd-belarusi-soobshhilo-o-zavershenii-osvobozhdenija-zaderzhannyh-grazhdan/a-54597269 (дата звернення: 23.09.2021).
13. Жонкі і маці беларускіх палітвязняў напісалі ліст папу Рымскаму Францішку (дата публікації: 24.09.2021). URL: https://belarus2020.churchby.info/zhonki-i-maczi-belaruskih-palitvyaznyau-napisali-list-papu-rymskamu-franczishku/ (дата звернення: 23.09.2021).
14. Заява Ватикану стосовно подій у Білорусі (дата публікації: 11.06.2021). URL: https://credo.pro/2021/06/293527 (дата звернення: 23.09.2021).
15. Івано-Франківська духовна семінарія урочисто відзначила храмове свято (дата публікації: 26.11.2019). URL: http://ugcc.if.ua/novyny/5491-frankivska-dukhovna-seminariia-urochysto-vidznachyla-khramove-sviato.html (дата звернення: 23.09.2021).
16. Как Беларусь осталась без интернета (дата публікації: 11.08.2020). URL: https://ww.bbc.com/russian/news-53700955 (дата звернення: 23.09.2021).
17. Касцёл у Беларусі асуджае публікацыю ў газеце «Мінская праўда» і расцэньвае яе як распальванне варожасці (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/13762-kastsjol-u-belarusi-asudzhae-publikatsyyu-u-gazetse-minskaya-prauda-i-rastsenvae-yae-yak-raspalvanne-varozhastsi-by-ru (дата звернення: 23.09.2021).
18. Кореспондент БЕЛТА. Лукашенко: церкви, костелы – не для политики (дата публікації: 22.08.2020). URL: https://www.belta.by/president/view/lukashenko-hramy-kostely-ne-dlja-politiki-403780-2020 (дата звернення: 23.09.2021).
19. Костел в Беларуси осудил публикацию в газете «Минская правда» и расценивает ее как разжигание вражды (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://nashaniva.com/?c=ar&i=277569&lang=ru (дата звернення: 23.09.2021).
20. Коцур Т. Т., ЧСВВ, Ватикан. Папа закликав до припинення насильства в Білорусі (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2020-08/zaklyky-papy-v-nedily-16-serpnya-2020.html (дата звернення: 23.09.2021).
21. Ксендз Вячеслав Барок уехал из Беларуси из-за политического преследования (дата публікації: 07.05.2021). URL: https://belsat.eu/ru/news/05-07-2021-ksendz-vyacheslav-borok-uehal-iz-belarusi-iz-za-politicheskogo-presledovaniya/ (дата звернення: 23.09.2021).
22. Кудрін О. Сварка Лукашенка з католицькою церквою як показник неадекватності (дата публікації: 02.09.2020). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3091966-svarka-lukasenka-z-katolickou-cerkvou-ak-pokaznik-neadekvatnosti.html (дата звернення: 23.09.2021).
23. Лідери G7 закликали Білорусь провести нові вибори і анонсували санкції. (дата публікації: 13.06.2021). URL: https://lb.ua/world/2021/06/13/486928_lideri_g7_zaklikali_bilorus.html (дата звернення: 23.09.2021).
24. Лукашенко объяснил отказ во въезде архиепископу Кондрусевичу (дата публікації: 01.09.2020). URL: https://www.interfax.ru/world/724066 (дата звернення: 23.09.2021).
25. Мыльников П. Папа римский Франциск обеспокоен событиями в Беларуси (дата публікації: 17.12.2020). URL: https://www.dw.com/ru/papa-rimskij-francisk-obespokoen-sobytijami-v-belarusi/a-55971722 (дата звернення: 23.09.2021).
26. МИД о ситуации с Т.Кондрусевичем (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://www.tvr.by/news/politika/mid_o_situatsii_s_t_kondrusevichem/ (дата звернення: 23.09.2021).
27. Молиться за честные выборы: католики обратились к священникам Беларуси (дата публікації: 19.07.2020). URL: https://euroradio.fm/ru/molitsya-za-chestnye-vybory-katoliki-obratilis-k-svyashchennikam-belarusi (дата звернення: 23.09.2021).
28. Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
29. Морозова С. В. Возрождение Униатской (Греко-католической) церкви в Белоруси (конец XX – начало XXI вв.) // Этносоциальные и конфессиональные процессы в современном обществе: сб. науч. ст. / ГрГУ им. Я. Купалы; редкол.: М. А. Можейко (отв. ред.) [и др.]. Гродно: «ЮрСаПринт», 2017. С.160-168.
30. Неведомская Т. Церковь с народом: как священники в Беларуси пострадали от репрессий (дата публікації: 16.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/cerkov-s-narodom-kak-svjashhenniki-v-belarusi-postradali-ot-repressij/a-59203356 (дата звернення: 23.09.2021).
31. Павлюк О. «У Білорусі влаштували геноцид». У Мінську люди утворили «ланцюг покаяння», засуджуючи насильство силовиків. (дата публікації: 21.08.2020). URL: https://hromadske.ua/posts/u-bilorusi-vlashtuvali-genocid-u-minsku-lyudi-utvorili-lancyug-pokayannya-zasudzhuyuchi-nasilstvo-silovikiv (дата звернення: 23.09.2021).
32. Паведамленне Апостальскай Нунцыятуры ў Рэспубліцы Беларусь (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12636-pavedamlenne-apostalskaj-nuntsyyatury-respublitsy-belarus (дата звернення: 23.09.2021).
33. «Призываем к солидарности с белорусским народом!» Заявление рабочей группы Координационного совета Беларуси «Христианское видение» (дата публікації: 11.09.2020). URL: https://credo.press/232949/ (дата звернення: 23.09.2021).
34. Прокуратура вынесла предупреждения епископу и священнику за критику разрушения мемориала памяти Бондаренко (дата публікації: 18.11.2020). URL: https://belsat.eu/ru/news/prokuratura-vynesla-preduprezhdeniya-episkopu-i-svyashhenniku-za-kritiku-razrusheniya-memoriala-pamyati-bondarenko/(дата звернення: 23.09.2021).
35. Пушкін І. О. Білоруська греко-католицька церква (дата публікації: 09.09.2021) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруська греко-католицька церква (дата звернення: 23.09.2021).
36. Радіо «Свобода». В Беларусь не пустили главу белорусских католиков. (дата публікації: 31.08.2020). URL: https://www.golosameriki.com/a/svoboda-belorussian-catholics-were-not-allowed-to-enter-belarus/5565108.html (дата звернення: 23.09.2021).
37. Смотрите, нарветесь – Лукашенко предостерег от молитвы под «Магутны Божа» (дата публікації: 03.07.2021). URL: https://reform.by/238027-smotrite-narvetes-lukashenko-predostereg-ot-molitvy-pod-magutny-bozha (дата звернення: 23.09.2021).
38. Тимкевич М. Відродження Греко-Католицької Церкви на Білорусі. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/vidrodzhennya-hreko-katolytskoji-tserkvy-na-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
39. Турій О. Унійна Церква в Білорусі: між історією і сучасністю // Патріархат. 2020. Ч. 5. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/unijna-tserkva-v-bilorusi-mizh-istorijeyu-i-suchasnistyu/ (дата звернення: 23.09.2021).
40. У День незалежності Білорусі Лукашенко… заборонив її релігійний гімн (дата публікації: 07.07.2021). URL: https://credo.pro/2021/07/295201 (дата звернення: 23.09.2021).
41. Ув’язнений у Білорусі Ігор Лосик написав листа Папі Римському (дата публікації: 01.09.2021). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-losyk-lyst-papa-rymskyi/31438554.html (дата звернення: 23.09.2021).
42. Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр громадянських свобод, Центр прав людини ZMINA та інші. Заява щодо переслідувань у Білорусі. (дата публікації: 15.04.2021). URL: https://helsinki.org.ua/appeals/zaiava-shchodo-peresliduvan-u-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
43. У Білорусі затримано ще двох католицьких священників (дата публікації: 09.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280466 (дата звернення: 23.09.2021).
44. У Білорусії арештували двох католицьких священиків (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://risu.ua/u-bilorusiyi-areshtuvali-dvoh-katolickih-svyashchenikiv_n111181 (дата звернення: 23.09.2021).
45. Lozano M. Biélorussie: «Le pape François s’inquiète de la situation qui règne dans le pays» (дата публікації: 09.08.2021). URL: https://acninternational.org/fr/bielorussie-le-pape-francois-sinquiete-de-la-situation-qui-regne-dans-le-pays/ (дата звернення: 23.09.2021).

Науковий вісник Івано-Франківської академії Івана Золотоустого «Добрий Пастир». Богослов’я. Філософія. Історія. 2021. Вип.16. С. 178-196.

[1] Тимкевич М. Відродження Греко-Католицької Церкви на Білорусі. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/vidrodzhennya-hreko-katolytskoji-tserkvy-na-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

^[2] Пушкін І. О. Білоруська греко-католицька церква (дата публікації: 09.09.2021) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруська греко-католицька церква (дата звернення: 23.09.2021).

[3] Морозова С. В. Возрождение Униатской (Греко-католической) церкви в Белоруси (конец XX – начало XXI вв.) // Этносоциальные и конфессиональные процессы в современном обществе: сб. науч. ст. / ГрГУ им. Я. Купалы; редкол.: М. А. Можейко (отв. ред.) [и др.]. Гродно: «ЮрСаПринт», 2017. С.160-168.

[4] Івано-Франківська духовна семінарія урочисто відзначила храмове свято (дата публікації: 26.11.2019). URL: http://ugcc.if.ua/novyny/5491-frankivska-dukhovna-seminariia-urochysto-vidznachyla-khramove-sviato.html (дата звернення: 23.09.2021).

[5] Біла С. Розвиток унієзнавчих досліджень: історіографія проблеми // Проблеми гуманітарних наук: збірник науукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2010. № 26. С.242-256. DOI: https://doi.org/10.24919/2312-2595.26.174278.

[6] Турій О. Унійна Церква в Білорусі: між історією і сучасністю // Патріархат. 2020. Ч.5. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/unijna-tserkva-v-bilorusi-mizh-istorijeyu-i-suchasnistyu/ (дата звернення: 23.09.2021).

[7] Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр громадянських свобод, Центр прав людини ZMINA та інші. Заява щодо переслідувань у Білорусі. (дата публікації: 15.04.2021). URL: https://helsinki.org.ua/appeals/zaiava-shchodo-peresliduvan-u-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[8] Венкина Е. ЦИК Беларуси утвердил итоги президентских выборов. (дата публікації: 14.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/cik-belarusi-utverdil-itogi-vyborov/a-54572693 (дата звернення: 23.09.2021).

[9] Демидова О. МВД Беларуси сообщило о завершении освобождения задержанных граждан. (дата публікації: 17.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/mvd-belarusi-soobshhilo-o-zavershenii-osvobozhdenija-zaderzhannyh-grazhdan/a-54597269 (дата звернення: 23.09.2021).

[10]Лідери G7 закликали Білорусь провести нові вибори і анонсували санкції. (дата публікації: 13.06.2021). URL: https://lb.ua/world/2021/06/13/486928_lideri_g7_zaklikali_bilorus.html (дата звернення: 23.09.2021).

[11] Молиться за честные выборы: католики обратились к священникам Беларуси. (дата публікації: 19.07.2020). URL: https://euroradio.fm/ru/molitsya-za-chestnye-vybory-katoliki-obratilis-k-svyashchennikam-belarusi (дата звернення: 23.09.2021).

[12] Буткевіч Алег. Зварот Біскупа Віцебскага Алега Буткевіча з нагоды масавых пратэстаў у краіне. (дата публікації: 12.08.2020). URL: https://catholicnews.by/zvarot-biskupa-vicebskaga-alega-butkevicha-z-nagody-masavyh-pratjesta-u-kraine/ (дата звернення: 23.09.2021).

[13] Как Беларусь осталась без интернета. (дата публікації: 11.08.2020). URL: https://ww.bbc.com/russian/news-53700955 (дата звернення: 23.09.2021).

[14] Неведомская Т. Церковь с народом: как священники в Беларуси пострадали от репрессий. (дата публікації: 16.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/cerkov-s-narodom-kak-svjashhenniki-v-belarusi-postradali-ot-repressij/a-59203356 (дата звернення: 23.09.2021).

[15] Павлюк О. «У Білорусі влаштували геноцид». У Мінську люди утворили «ланцюг покаяння», засуджуючи насильство силовиків. (дата публікації: 21.08.2020). URL: https://hromadske.ua/posts/u-bilorusi-vlashtuvali-genocid-u-minsku-lyudi-utvorili-lancyug-pokayannya-zasudzhuyuchi-nasilstvo-silovikiv (дата звернення: 23.09.2021).

[16] Арцыбіскуп Кандрусевіч сустрэўся з міністрам унутраных спраў Юрыем Караевым. (дата публікації: 21.08.2020; оновлено: 24.09.2020).URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12054-artsybiskup-kandrusevich-sustreusya-z-ministram-unutranykh-sprau-yuryem-karaevym(дата звернення: 23.09.2021).

[17] Кореспондент БЕЛТА. Лукашенко: церкви, костелы –не для политики. (дата публікації: 22.08.2020). URL: https://www.belta.by/president/view/lukashenko-hramy-kostely-ne-dlja-politiki-403780-2020 (дата звернення: 23.09.2021).

[18] Радіо «Свобода». В Беларусь не пустили главу белорусских католиков. (дата публікації: 31.08.2020). URL: https://www.golosameriki.com/a/svoboda-belorussian-catholics-were-not-allowed-to-enter-belarus/5565108.html (дата звернення: 23.09.2021).

[19] Лукашенко объяснил отказ во въезде архиепископу Кондрусевичу. (дата публікації: 01.09.2020). URL: https://www.interfax.ru/world/724066 (дата звернення: 23.09.2021).

[20] Визит архиепископа Галлахера – знак близости Папы к Белоруссии. (дата публікації: 12.09.2020). URL: https://sib-catholic.ru/vizit-arhiepiskopa-gallahera-znak-blizosti-papyi-k-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[21] Мыльников П. Папаримский Франциск обеспокоен событиями в Беларуси. (дата публікації: 17.12.2020). URL: https://www.dw.com/ru/papa-rimskij-francisk-obespokoen-sobytijami-v-belarusi/a-55971722 (дата звернення: 23.09.2021).

[22] МИД о ситуации с Т.Кондрусевичем (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://www.tvr.by/news/politika/mid_o_situatsii_s_t_kondrusevichem/ (дата звернення: 23.09.2021).

[23] Паведамленне Апостальскай Нунцыятуры ў Рэспубліцы Беларусь. (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12636-pavedamlenne-apostalskaj-nuntsyyatury-respublitsy-belarus (дата звернення: 23.09.2021).

[24] Амяльчэня А., VaticanNews. Папа прызначыў новага Мітрапаліта Мінска-Магілёўскага: (дата публікації: 14.09.2021).URL: https://www.vaticannews.va/be/papa/news/2021-09/papa-pryznacyu-novaha-mitrapalita-minska-mahilouskaha.html (дата звернення: 23.09.2021).

[25] Коцур Т. Т., ЧСВВ, Ватикан. Папа закликав до припинення насильства в Білорусі. (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2020-08/zaklyky-papy-v-nedily-16-serpnya-2020.html (дата звернення: 23.09.2021).

[26] Заява Ватикану стосовно подій у Білорусі (дата публікації: 11.06.2021). URL: https://credo.pro/2021/06/293527 (дата звернення: 23.09.2021).

[27] У Білорусії арештували двох католицьких священиків (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://risu.ua/u-bilorusiyi-areshtuvali-dvoh-katolickih-svyashchenikiv_n111181 (дата звернення: 23.09.2021).

[28] У Білорусі затримано ще двох католицьких священників (дата публікації: 09.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280466 (дата звернення: 23.09.2021).

[29] Білорусі режим ув’язнив на 10 діб греко-католицького священника (дата публікації: 01.12.2020). URL: https://religionpravda.com.ua/?p=60145 (дата звернення: 23.09.2021).

[30] Вітебськ: засуджений священник вийшов на свободу (дата публікації: 14.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280737 (дата звернення: 23.09.2021).

[31] Ксендз Вячеслав Борок уехал из Беларуси из-за политического преследования (дата публікації: 07.05.2021). URL: https://belsat.eu/ru/news/05-07-2021-ksendz-vyacheslav-borok-uehal-iz-belarusi-iz-za-politicheskogo-presledovaniya/ (дата звернення: 23.09.2021).

[32] Смотрите, нарветесь – Лукашенко предостерег от молитвы под «Магутны Божа» (дата публікації: 03.07.2021). URL: https://reform.by/238027-smotrite-narvetes-lukashenko-predostereg-ot-molitvy-pod-magutny-bozha (дата звернення: 23.09.2021).

[33] У День незалежності Білорусі Лукашенко… заборонив її релігійний гімн (дата публікації: 07.07.2021). URL: https://credo.pro/2021/07/295201 (дата звернення: 23.09.2021).

[34] Костел в Беларуси осудил публикацию в газете «Минская правда» и расценивает ее как разжигание вражды (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://nashaniva.com/?c=ar&i=277569&lang=ru (дата звернення: 23.09.2021).

[35] Касцёл у Беларусі асуджае публікацыю ў газеце «Мінская праўда» і расцэньвае яе як распальванне варожасці (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/13762-kastsjol-u-belarusi-asudzhae-publikatsyyu-u-gazetse-minskaya-prauda-i-rastsenvae-yae-yak-raspalvanne-varozhastsi-by-ru (дата звернення: 23.09.2021).

[36] Білорусь: священників-патріотів преса зобразила фашистами. Єпископи протестують (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://credo.pro/2021/09/299563 (дата звернення: 23.09.2021).

[37] Ув’язнений у Білорусі Ігор Лосик написав листа Папі Римському (дата публікації: 01.09.2021). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-losyk-lyst-papa-rymskyi/31438554.html (дата звернення: 23.09.2021).

[38] Жонкі і маці беларускіх палітвязняў напісалі ліст папу Рымскаму Францішку (дата публікації: 24.09.2021). URL: https://belarus2020.churchby.info/zhonki-i-maczi-belaruskih-palitvyaznyau-napisali-list-papu-rymskamu-franczishku/ (дата звернення: 23.09.2021).

[39] Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[40] Кудрін О. Сварка Лукашенка з католицькою церквою як показник неадекватності (дата публікації: 02.09.2020). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3091966-svarka-lukasenka-z-katolickou-cerkvou-ak-pokaznik-neadekvatnosti.html (дата звернення: 23.09.2021).

[41] «Призываем к солидарности с белорусским народом!» Заявление рабочей группы Координационного совета Беларуси «Христианское видение» (дата публікації: 11.09.2020). URL: https://credo.press/232949/ (дата звернення: 23.09.2021).

[42] Прокуратура вынесла предупреждения епископу и священнику за критику разрушения мемориала памяти Бондаренко (дата публікації: 18.11.2020). URL: https://belsat.eu/ru/news/prokuratura-vynesla-preduprezhdeniya-episkopu-i-svyashhenniku-za-kritiku-razrusheniya-memoriala-pamyati-bondarenko/ (дата звернення: 23.09.2021).

[43] Барок В. Я пошел бы на Всебеларусское Народное Собрание, если бы пригласили (дата публікації: 11.02.2021). URL: https://krynica.info/ru/2021/02/11/ya-poshel-by-na-vsebelarusskoe-narodnoe-sobranie-esli-by-priglasili/ (дата звернення: 23.09.2021).

[44] Василевич Н. Карикатура, которая будет дорого стоить: как белорусский режим делает из католиков врагов. Мнение (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/karikatura-kotoraja-budet-dorogo-stoit-kak-belorusskij-rezhim-delaet-iz-katolikov-vragov-mnenie/a-59119879 (дата звернення: 23.09.2021).

[45] Lozano M. Biélorussie: «Le pape François s’inquiète de la situation qui règne dans le pays» (дата публікації: 09.08.2021). URL: https://acninternational.org/fr/bielorussie-le-pape-francois-sinquiete-de-la-situation-qui-regne-dans-le-pays/ (дата звернення: 23.09.2021).

[46] Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

Время кризиса как импульс к справедливости и миру

После президентских выборов 2020 года Беларусь находится в состоянии политического кризиса. С одной стороны, как и при любом кризисе, вопросы справедливости и мира особенно актуальны. С другой –  в условиях авторитарного режима, сопротивляющегося переходу к демократии, действия, направленные на укрепление справедливости и мира, рассматриваются как угроза и поэтому подавляются. Остается мало возможностей для какой-либо деятельности, кроме подпольной.

Когда в августе 2020 года церковные лидеры ненадолго возвысили голос против беспрецедентных насилия и пыток со стороны режима — в ответ на мирные демонстрации с требованиями честных выборов, — диктатор Лукашенко сразу же выразил свое недовольство этим:

«Меня удивляет позиция наших конфессий. Дорогие мои священнослужители, остепенитесь и займитесь своим делом. В храмы люди должны приходить молиться! Церкви, костелы — не для политики. Туда люди душой должны приходить, как это было всегда. Не идите на поводу у отщепенцев. Вам будет стыдно и позорно за то, какую вы, некоторые, позицию занимаете сейчас. И государство с безразличием на это смотреть не будет»[1].

Это заявление было сделано 22 августа. А уже 26 августа Предстоятель Белорусской православной церкви митрополит Минский Павел (Пономарев) был снят с должности Священным Синодом Русской православной церкви якобы «по собственному желанию». Ранее он заявлял о неприемлимости насилия, а также посещал в больнице пострадавших от милицейского насилия. Его коллеге — католическому митрополиту Минскому Тадеушу (Кондрусевичу) — 31 августа было отказано во въезде в Беларусь по возвращению из Польши; в январе 2021 года, когда ему исполнилось 75 лет, он был снят с должности «в связи с выходом на пенсию». Еще один искренний белорусский православный иерарх, архиепископ Гродненский Артемий (Кищенко), который поддерживал священников своей епархии в их стоянии за справедливость и мир, а также пророчески выступал против несправедливости, насилия и политического использования Церкви, в июне 2021 года был отстранен «по состоянию здоровья» от должности Священным Синодом РПЦ по запросу Синода Белорусской Церкви[2].

Именно эта особая ситуация политического кризиса, беззакония и репрессий сделала вопросы справедливости и мира приоритетными для гражданского общества.

Церкви были призваны быть голосами справедливости и мира. В то же время, требования справедливости и мира рассматривались как признаки нелояльности режиму, и потому несли риски. Как заявил реформатский богослов Змитер Хведарук, эта особая ситуация поставила церковь в затруднительное положение, когда ей пришлось сделать «трудный выбор между тихим молчанием и рискованным проповедованием»[3].

Мирный протест: христианин не на словах, а на деле

Перед президентскими выборами белорусские церкви и многие христиане не выступали за честные выборы, демократию, верховенство закона или права человека. Их самоограничение привело к их исключению или самоисключению из публичных дебатов по многим темам, включая климатические вопросы, коррупцию, права человека и даже свободу религии. В Беларуси в контексте «культурных войн» аборты, сексуальная свобода, разрушение традиционной семьи и проблемы ЛГБТКИ+ связывались с влиянием Запада. Режим Александра Лукашенко изображал себя как патерналистское государство, защищающее свой народ от дурного влияния Запада[4].

Лукашенко находится у власти с 1994 года. На президентских выборах в августе 2020 года он готовился фальсифицировать голоса избирателей, а также боролся с альтернативными кандидатами, заключая их в тюрьму. Именно стремление к честным выборам, а не политическая либо идеологическая повестка, мобилизовало белорусов, обычно далеких от политической активности, на протест.

Церкви и христиане не были на передовой движения за честные выборы, кроме пары исключений. За месяц до выборов католический активист-мирянин Артем Ткачук запустил кампанию «Католик не фальсифицирует», подразумевая, что католики не должны фальсифицировать голоса, даже под давлением. Эту кампанию поддержали многие священники по всей стране. Накануне дня голосования в соцсетях прошел флешмоб и с участием двух десятков белорусских православных священников с сообщением о том, что «православные против воровства голосов, унижения и давления на личность».

Ночи с 9 на 12 августа, казалось, стали точкой невозврата. Милиция применяла насилие против мирных демонстрантов во многих городах и поселках по всей стране. В разгар информационной блокады несколько протестующих были убиты, тысячи подверглись пыткам и другим видам бесчеловечного обращения. В шоке от этого беспрецедентного насилия протесты не исчезли, а начали расти. Они включали в себя все больше и больше видов протеста, таких как цепи солидарности с цветами, песни на улицах, чаепития в кварталах и совместные экуменические молитвы. Это стало отправной точкой общенационального протеста, в котором впервые в новейшей истории участие христиан и церквей стало очень заметным. Опыт вопиющих фальсификаций и нарушений во время выборов, а также милицейское насилие в отношении мирных демонстрантов после них побудили церковных лидеров, священников и мирян к спонтанной продемократической активности, от которой ранее они были скорее отчуждены.

Примечателен тот факт, что люди ответили на насилие цветами и пением, улыбками и юмором, молитвами и искусством. Политзаключенный православный верующий Павел Северинец описал это в письме из тюрьмы так: «Они нас берцами, а мы их сердцами»[5]. Инициатором такого мирного протеста выступили не церкви как институты, а их духовные ценности, разделяемые христианами. После этих темных ночей женщины, одетые в белое, с цветами в руках и с улыбками отправились в центры городов, и на какое-то время насилие, казалось, было преодолено. Римско-католический епископ Юрий Касабуцкий признавал, что если акция и не была христианской по названию, то она была христианской по сути:

«Вы взяли цветы, вы вышли, вы стали, вы показали всему миру то, что смутило всех людей. И в нашей стране, и во всех других странах мира. Вы вышли, вы стали махать этими цветочками. Ваши улыбки, ваши улыбки – вы просто этим всем поразили, все были в шоке. … Вы вышли, и вы добром начали побеждать зло. … Ведь если бы вы вышли и начали драться, бороться, это не принесло бы того результата. Принесло плоды то, что вы вышли и вы добром своим победили это зло. Вы, может, не зная сами того, вы своим добром победили дьявола, который тоже растерялся и не знал, что дальше»[6].

Однако эта приверженность мирному, демократическому и законному подходу, ненасилию вместо насилия, диалогу вместо революции, новым справедливым выборам в соответствии с законными требованиями вместо насильственного захвата власти не привела к демократическому переходу или к власти мира и справедливости в стране. Открытый и беззащитный перед авторитарной властью и насилием белорусский народ не смог свергнуть авторитарный режим. Более того, ему «пришлось заплатить очень высокую цену — цену крови, ран, травм, слез, заключения, изгнания, незащищенности, несправедливости и, наконец, цену времени»[7].

Светлана Тихановская, лидер белорусского демократического движения и кандидат, выступавший против Лукашенко на выборах 2020 года, сокрушалась по этому поводу в открытом письме Папе Франциску, вдохновленном его энцикликой Fratelli tutti: «Сколько нам еще предстоит пройти по этой этому пути? Сколько еще будет арестованных, уволенных, избитых и изгнанных из страны, прежде чем наш голос будет услышан властями? Кто поможет нам встать и исцелит наши раны? Кто поможет нам восстановить справедливость? … Сможет ли голос церкви и голос народа пробиться через бронированные стекла автомобилей, через щиты милиции, через отключенный интернет?» [8]

Провал демократического перехода. В поисках справедливости в условиях угнетения

Вопрос остался без ответа со стороны Святого Отца и разыгравшихся событий. Действительно, несмотря на беспрецедентную вовлеченность белорусов по всей стране в мирные протесты, движение не смогло начать демократические изменения. Церкви не смогли сыграть свою роль в разрешении кризиса. Вместо того, чтобы начать демократический переход, гражданский активизм спровоцировал огромную волну репрессий в 2020–2021 годах.

Пространство для законной и безопасной деятельности быстро сузилось, регистрация многих НПО была отозвана, а независимые СМИ были признаны экстремистскими и закрыты.

Происходят широкомасштабные преследования правозащитников, блогеров, ученых, профессионалов, а также церковных лидеров и верующих, выступавших против насилия и за демократические перемены. Со своей стороны Лукашенко объявил 2021 год годом «национального единства».

Это переосмысливает понятие мира как отсутствие всякого протеста, как возвращение к предвыборному статус-кво.

В настоящее время политзаключенных являются более 1000 человек, в том числе несколько десятков православных, католиков и евангельских христиан. Среди них мать пятерых детей, католическая активистка и волонтер Ольга Залатар, приговоренная к четырем годам лишения свободы. В своих последних словах в суде она упомянула архиепископа Десмонда Туту и ​​Комиссию правды и примирения в Южной Африке, сказав: «Я здесь, потому что я заботливый человек. Я здесь, потому что живу по Божьим заповедям. Я здесь, потому что я мать, которая хочет защитить своих детей»[9].

Среди верующих-католиков был активист Витольд Ашурок, арестованный после публичной молитвы розария и умерший в тюрьме при подозрительных обстоятельствах[10]. Православный священник Сергей Резанович, его жена Любовь и их сын Павел были обвинены в терроризме. Православный Николай Витиков, написавший письмо в местную газету в поддержку призыва к всенародному обсуждению новой конституции, был арестован и задержан[11]. Реформатский интеллектуал и философ Владимир Мацкевич был задержан в августе 2021 года; его работы сейчас проходят проверку на предмет экстремизма, и ему пришлось объявить голодовку, чтобы привлечь внимание к своему делу[12]. Верующим было запрещено петь традиционный гимн «Магутны Божа», а православную верующую задержали за заженную в окне поминальную свечу в годовщину убийства Романа Бондаренко (молодого активиста и православного верующего, забитого силовиками до смерти во дворе своего дома)[13].

Церкви, религиозные общины, религиозные лидеры и активисты испытывают как внешнее давление со стороны режима, так и внутреннее давление со стороны своих религиозных институтов. Даже священники и сотрудники церковных и связанных с церковью инициатив, которые ранее открыто высказывались, с конца 2021 года стали менее заметны — или им пришлось бежать из страны. В некоторых церквях поставлены лояльные режиму лидеры. Священникам, как правило, запрещается высказываться «по политическим вопросам», а общины не могут петь определенные молитвы и гимны, поскольку их могут истолковать как политические, что приведет к преследованиям.

В результате христианские общины и христиане либо бежали из страны, либо действуют в подполье. Тысячи других людей подверглись арестам, задержаниям и пыткам. Постоянный риск тюремного заключения, а также вынужденная эмиграция разрушили институциональную основу демократического движения в Беларуси.

Христианское видение для Беларуси

Несмотря на все риски и вызовы, белорусские христиане и церкви продолжают борьбу за справедливость и мир. В молитвенных чатах, в неформальных дружеских кругах, в профессиональных церковных сообществах, вроде объединений православных регентов или протестантских пасторов, дискуссии продолжаются. Христианские лидеры общественного мнения высказываются в соцсетях «только для друзей», в письмах из тюрьмы или из вынужденной эмиграции.

В сентябре 2020 года в качестве своеобразной отправной точки для различных инициатив была создана группа «Христианское видение» из рукоположенных служителей, богословов и христианских активистов православной, римско-католической, греко-католической, англиканской и евангельских церквей. Они спонтанно собрались вместе, чтобы молиться, размышлять, помогать, наблюдать и действовать в ответ на политический кризис. Группа имеет глубокий экуменический характер.

Миссия группы «Христианское видение» состоит в том, чтобы «христиане и церкви могли быть пророческим голосом в обществе и вносить свой вклад в демократический процесс, восстановление верховенства права, справедливости и подлинного мира, а также способствовать национальному диалогу и взаимопониманию»[14].

Не случайно группа настаивает на прилагательном «подлинный», говоря о мире.

Идеей мира злоупотребляли как авторитарные политики, так и церковные лидеры, использующие богословские идеи для оправдания несправедливости и насилия. Слова и понятия искажены: понятия любви и заботы могут маскировать стремление к контролю; «защита традиционных ценностей» может служить прикрытием нарушений прав человека; понятие «социальная справедливость» может маскировать чрезмерное вмешательство государства во все сферы общественной жизни и подавление всего независимого; репрессии оправдываются «безопасностью»; а угнетение именуется «единством».

Нужна большая общая критическая богословская работа, чтобы исследовать не только жизненный опыт, но и богословский язык и концепции, чтобы различить многоликую несправедливость и угнетение, которые часто скрываются за намерениями и практиками, которые выглядят и звучат хорошо, но которые совсем не являются таковыми. В этой богословской работе голоса из других контекстов могут служить лучом света, помогающим различать подлинную и ложную справедливость и мир.

[1] https://belarus2020.churchby.info/lukashenko-cerkvi-kostely-ne-dlya-politiki/

[2] https://belarus2020.churchby.info/archbishop-artemy-hrodna/

[3] https://cne.news/artikel/670-weekly-column-from-belarus-sharing-the-gospel-with-fellow-prisoners

[4] Natallia Vasilevich, “Going Political? The Involvement of Churches in Public Debates on Prolife Issues in Belarus,” in Theology and the Political: Theo-political Reflections on Contemporary Politics in Ecumenical Conversation, ed. Alexei Bodrov and Stephen M. Garret (Leiden: Brill Academic Publishers, 2020), 200-27.

[5] https://www.facebook.com/bchdparty/photos/a.606949899440627/2170584083077193/?type=3&_rdr

[6] https://belarus2020.churchby.info/vatican-reactions-to-belarusian-crisis/

[7] https://belarus2020.churchby.info/christians-in-the-struggle-for-justice-in-belarus/

[8] https://tsikhanouskaya.org/en/events/news/f46df99254de4dd.html

[9] https://belarus2020.churchby.info/volha-zalatars-final-speech-in-court/

[10] https://belarus2020.churchby.info/vitold-ashurak/

[11] https://belarus2020.churchby.info/statement-of-christian-vision-mikalai-vitsikau/

[12] https://belarus2020.churchby.info/tag/uladzimir-mackevich/

[13] https://belarus2020.churchby.info/monitoring/

[14] https://belarus2020.churchby.info/the-mission-of-the-christian-vision-group-in-the-current-political-crisis-in-belarus/

Перевод статьи Натальи Василевич, вышедшей в сборнике «ИЩИТЕ МИРА И ДЕРЖИТЕСЬ ЗА НЕГО: Размышления о паломничестве справедливости и мира в Европе». Сборник был опубликован в 2022 году Всемирным советом церквей.

An Era of Crisis as Impulse for Justice and Peace

There is a political crisis in Belarus in the aftermath of the presidential election in 2020. As in any crisis, the issues of justice and peace are, on the one hand, especially vital. On the other hand, within an authoritarian regime resisting democratic transition, action seeking to further justice and peace is seen as threatening and is therefore suppressed. This leaves little opportunity for anything but underground activity. 

When for the short time, church leaders raised their voices in August2020 against unprecedented violence and torture—the regime’s response to peaceful protestors demanding fair elections—dictator Lukashenko expressed his dissatisfaction immediately:

“I am surprised by the position of our confessions. My dear clergy, settle down and mind your own business! People should come to churches to pray! Churches, churches are not for politics. People should come there with their souls, as it has always been. Don’t go along with the renegades. You will be ashamed and shameful of the position you, some of you, are now taking. And the state will not look at it with indifference.”[1]

This statement was pronounced on 22 August. On 26 August, Metropolitan Pavel (Ponomoryov) of Minsk, the Head of the Belarusian Orthodox Church, was removed from his position by the Holy Synod of the Russian Orthodox Church “by his own application.” He had previously stated that violence wasunacceptable and had also visited survivors of police violence in a hospital. His Catholic counterpart, Metropolitan of Minsk Tadeusz (Kondrusiewicz) was denied entrance into Belarus on his way back from Poland on 31 August; on his 75th birthday in January 2021, he was removed from his position “due to retirement.” Another outspoken Belarusian Orthodox hierarch, Archbishop Artemy of Hrodna, who supported the priests of his diocese in their activities for justice and peace, and spoke in a prophetic way against injustice, violence, and the political instrumentalization of the Church, was removed from his position in June 2021 by the Holy Synod of the Russian Orthodox Church by request of the Synod of the Belarusian Church for “health reasons.”[2]

This special situation of political crisis, lawlessness, and repression made the issues of justice and peace a priority in the civil society.

The churches were called to be voices of justice and peace. At the same time, claims for justice and peace were viewed as signs of disloyalty to the regime and therefore very risky. As Reformed theologian Zmicier Chviedaruk stated, this special situation put the church in a predicament, where it had to make “a difficult choice between peaceful silence and risky proclamation.”[3]

Peaceful Protest: Not Christian by Name, but Christian in Deed

In the events prior to the presidential elections, Belarusian churches and many Christians did not advocate for fair elections, democracy, rule of law, or human rights. A limitation on their perceived scope of concerns resulted in their exclusion, or self-exclusion, from public debates on many topics, including climate justice, corruption, human rights, and even freedom of religion.

The “culture wars,” as they have played out in Belarus, have associated abortion, sexual freedom, destruction of traditional family, and LGBTQI+ issues with the West. Aleksandr Lukashenko’s regime has been pictured as a paternalistic government defending its people from the West’s bad influence[4].

Lukashenko has been in power since 1994. In the presidential election of August 2020, he sought to manipulate votes and imprison alternative candidates.

The desire for fair elections, rather than any political or ideological agenda, mobilized Belarusians usually far from political activism into protest. Churches and Christians were not on the front lines of the movement for fair elections, with two exceptions. One month before the elections, a Roman Catholic lay activist, Artiom Tkaczuk, launched the campaign “A Catholic does not participate in stealing elections”—meaning Catholics should not falsify their votes even if under duress.

This was supported by many priests all around the country. On the eve of the last day of the elections, a social media flash mob of two dozen Belarusian Orthodox priests and officials sent out the message that “the Orthodox are against stealing votes, humiliation, and pressure on the individual.”

The nights of 9–12 August seemed to become a point of no return. There was police violence against peaceful protesters in many cities and town allover the country. In the midst of a media blockade, several protestors were murdered, and thousands underwent torture and other inhumane treatment. In the shock of this unprecedented violence, the protests didn’t vanish, but started to grow.

They included more and more types of protests, like chains of solidarity with flowers, singing on the streets, drinking tea in the neighbourhoods, and praying together ecumenically.

That was the starting point of the nationwide protest, in which, for the first time in recent history, the participation of Christians and churches became very visible.

The experience of blatant falsifications and violations during the election, and police violence against peaceful protestors in its aftermath, motivated church leaders, priests, and lay people into spontaneous pro-democratic engagement, from which previously they had been rather alienated.

The fact that people responded to the violence with flowers and chanting, smiles and humour, and prayers and art, is remarkable. Political prisoner Paval Sieviaryniets, one of the Orthodox faithful, described it in a letter from prison: “They are against us with berets, and we respond to them with hearts.”[5]

It was not churches who initiated this kind of peaceful protest, but its spiritual value recognized by Christians. After these dark nights, women dressed in white and holding flowers and smiling went to the centre of the cities, and for a time, the violence seemed to be overcome. Roman Catholic bishop Yuri Kasabutsky recognized, that even if the action was not Christian by name, it was Christian in essence: You took the flowers, you came out, you stood, you showed  the whole world what confused everyone—in our country and in allother countries. You came out, you started waving these flowers. Your smiles, your smiles—you just amazed everyone, everyone was shocked. . . . You came out and you began defeating evil with good… After all, if you went out and started fighting, struggling, it would not bear fruit. It has borne fruit because you came out and you overcame this evil with your goodness. You may not have known that but you defeated the devil with your goodness; the devil was also confused and did not know what to do next[6].

However, this commitment to a peaceful, democratic, and lawful approach, to non-violence over violence, dialogue over revolution, new fair elections in pursuit of legitimate demands over forceful seizure of power didn’t result in a democratic transition or in a reign of peace and justice in the country. Exposed and defenceless against authoritarian power and violence, the Belarusian people failed to overturn the authoritarian regime. Moreover, they “have had to pay a very high price—the price of blood, wounds, traumas, tears, imprisonment, exile, insecurity, injustice, and, finally, the price of time.”[7]

Sviatlana Tsikhanouskaya, the leader of the Belarusian democratic movement and the candidate who opposed Lushenko in the 2020 election, lamented this in an open letter to Pope Francis, inspired by his encyclical Fratelli tutti: How much longer do we have to go down this path? How many more will be arrested, fired from their workplaces, beaten and expelled from the country, before our voice is heard by the authorities? Who will help us stand up and heal our wounds? Who will help us restore justice? . . . Will the voice of the Church and the voice of the people be able to break through the armoured windows of cars, through the shields of the police, through the disabled Internet?[8]

The Failure of Democratic Transition; Seeking Justice under Oppression

The question remained unanswered by the Holy Father and by the events that played out. Indeed, despite the unprecedented engagement of Belarusians across the country in peaceful protests, the movement failed to launch democratic changes. Churches failed to play a role in resolving the crisis. Instead of launching a democratic transition, civil activism provoked a huge wave of repression in 2020–21.

The space for legal and safe operation rapidly shrank, the registration of many NGOs was withdrawn, and independent media were designated as extremist and closed down.

There has been large-scale persecution of human rights activists, bloggers, academics, professionals, and also of church leaders and believers who have raised their voices against violence and for democratic changes. For his part, Lukashenko announced 2021 to be a year of “national unity.”

This reinterprets the concept of peace as the absence of all protest, as a return to the pre-election status quo.

There are more than 1000 people currently being held as political prisoners, including several dozen Orthodox, Roman Catholic, and Evangelical believers. Among them is a mother of five children, Catholic activist, and volunteer Volha Zalatar, who was sentenced to four years in prison. In her last words in court, she referred to Archbishop Desmond Tutu and the Truth and Reconciliation Commission in South Africa, saying: “I’m here because I am a caring person. I am here because I live by God’s commandments. I’m here because I am a mom who wants to protect her children”[9].

”Among the Catholic faithful was ecological activist Vitold Ashurok, who was arrested after publicly praying the rosary and who died in prison under suspicious circumstances[10]. The Orthodox priest Siarhei Rezanovich, his wife Liubou, and their son Pavel, were accused of terrorism. The Orthodox believer Mikalai Vitsikau wrote a letter to local newspaper in support of the call for a nationwide discussion of the new constitution, and was arrested and detained[11]. The Reformed intellectual and philosopher UladzimirMatskevich was arrested and detained in August 2021; his works are now under examination for extremism, and he had to go on a hunger strike to raise awareness of his case[12]. A religious community was forbidden to sing the traditional hymn “Almighty God”; an Orthodox believer was arrested for lighting a memorial candle in a window on the anniversary of the murder of Raman Bandarenka (a young activist and Orthodox believer beaten to death by security forces in the yard of his house)[13].

Churches, religious communities, religious leaders, and activists experience both external pressure from the regime and internal pressure from their religious institutions. Even the priests and employees of churches and church-related initiatives who were previously outspoken have become less visible since the end of 2021—or have had to flee the country. Leaders loyal to the regime have been installed in some churches. Priests are generally forbidden to preach on “political matters,” and communities may not sing certain prayers and hymns, as they could be interpreted as political and result inpersecutions. 

As a result, Christian communities and Christians have either fled the country or act underground. Thousands of other people have undergone arrest, detention, and torture. The constant risk of imprisonment, as well as forced migration, has destroyed the institutional basis of the democratic movement in Belarus.

Christian Vision for Belarus

Despite all the risks and challenges, Belarusian Christians and churches continue their struggle for justice and peace. In prayer chats, in informal groups of friends, in professional ecclesiastic communities, like associations of Orthodox choir conductors or Protestant pastors, the discussions continue.Christian opinion leaders speak on social networks “only for friends,” in letters from prison, or from forced exile. In September 2020, as a kind of starting point for different initiatives, the group Christian Vision was formed by ordained ministers, theologians, and Christian activists of the Orthodox, Roman Catholic, Greek Catholic, Anglican, and Evangelical churches.

They spontaneously came together to pray, to reflect, to help, to monitor, and to act in response for the political crisis. The group has a profound ecumenical character.

The mission of the Christian Vision Group is to empower “Christians and churches to become a prophetic voice in the society and to contribute to the democratic process, restoration of the rule of law, justice and genuine peace, as well as to facilitate national dialogue and understanding.”[14]

It is not by accident that the group insists on the adjective genuine while speaking about peace.

The concept of peace has been abused both by authoritarian politicians and by church leaders instrumentalizing theological ideas to justify injustice and violence. Words and concepts are twisted: the notions of love and care can mask the pursuit of control; “protection of traditional values” can act as a cover for human rights violations; the notion of “social justice” can disguise excessive engagement by the state into all domains of social life and suppression of anything independent; repression is justified by “security”; and oppression is dubbed “unity.” 

A great common critical theological work is needed to examine not only thelived experience, but also theological language and concepts, to distinguish the many faces of injustice and oppression that are often hidden behind intentions and practices which look and sound good, but which are anything but. In this theological work, voices from other contexts can serve as a ray of light, aiding the discernment between genuine and false justice and peace.

[1] https://belarus2020.churchby.info/lukashenko-cerkvi-kostely-ne-dlya-politiki/

[2] https://belarus2020.churchby.info/archbishop-artemy-hrodna/

[3] https://cne.news/artikel/670-weekly-column-from-belarus-sharing-the-gospel-with-fellow-prisoners

[4] Natallia Vasilevich, “Going Political? The Involvement of Churches in Public Debates on Prolife Issues in Belarus,” in Theology and the Political: Theo-political Reflections on Contemporary Politics in Ecumenical Conversation, ed. Alexei Bodrov and Stephen M. Garret (Leiden: Brill Academic Publishers, 2020), 200-27.

[5] https://www.facebook.com/bchdparty/photos/a.606949899440627/2170584083077193/?type=3&_rdr

[6] https://belarus2020.churchby.info/vatican-reactions-to-belarusian-crisis/

[7] https://belarus2020.churchby.info/christians-in-the-struggle-for-justice-in-belarus/

[8] https://tsikhanouskaya.org/en/events/news/f46df99254de4dd.html

[9] https://belarus2020.churchby.info/volha-zalatars-final-speech-in-court/

[10] https://belarus2020.churchby.info/vitold-ashurak/

[11] https://belarus2020.churchby.info/statement-of-christian-vision-mikalai-vitsikau/

[12] https://belarus2020.churchby.info/tag/uladzimir-mackevich/

[13] https://belarus2020.churchby.info/monitoring/

[14] https://belarus2020.churchby.info/the-mission-of-the-christian-vision-group-in-the-current-political-crisis-in-belarus/

Vasilevich, Natallia “Belarus: a Christian Call for Justice and Peace in the Midst of Political Crisis”, Seek Peace and Pursue It. Reflections on the Pilgrimage of Justice and Peace in Europe (eds. Matthew Ross, Jin Yang Kim), WCC, 2022, 101-107
Link

На сваёй старонцы ў Facebook ён напісаў (скарочана):

“Сёння вайна зусім побач…

У дзяцінстве і ў юнацкія гады я быў моцна перакананы, што на нашых землях ніколі не паўторыцца тое, што было ў саракавыя гады мінулага стагоддзя, што людзі здольныя рабіць высновы з урокаў гісторыі і не паўтараць жудасныя памылкі…

Сёння мы зноў пачулі гэта жудаснае слова – вайна. І гэта не дзесці далёка, але сусім побач. Нашы братнія народы адначасова пачулі гэту навіну – вайна…

Ёсць шмат пытанняў – чаму так сталася, навошта і г.д. Калісьці на гэта будуць дадзены адказы, яны будуць розныя і не абавязкова праўдзівыя (на жаль, такое даволі часта здараецца)…

Але галоўнае пытанне – што мы можам зрабіць сёння?

Давайце будзем маліцца і падтрымліваць адно аднаго. Нам трэба прайсці праз розныя выпрабаванні, каб зразумець пэўныя рэчы, умець цаніць тое, што мы маем, за што змагаемся, што імкнёмся захаваць … ”

Summary

In 2020, two unprecedented phenomena – the COVID pandemic and the presidential election with subsequent protests determined the main trends of religious life as well as in the society in general. Moreover, it is in their context that the religious component acquired a much greater than usual significance and influence on the life of society. In turn, religious denominations were subjected to tests that revealed latent trends – both internal confessional and general.

Trends:

• Increased initiative of laypeople and ordinary clergy, awareness of the importance of social activity of believers;
• The desire of believers for greater independence, self-organization and autonomy, similar to civil society;
• Increasing Christian solidarity, which contributes to the development of ecumenical cooperation and dialogue;
• Changing the attitude in society to the religious sphere, represented by non-indifferent bearers of faith who follow their beliefs in specific cases;
• Increasing control over the religious sphere by the official authorities and the use of religious discourse in propaganda.

Churches and the pandemic

The coronavirus was a problem on a global scale even before its spread affected Belarus. This allowed religious organizations to sort out the situation to some extent ahead of time. The problems of the coronavirus pandemic in the religious sphere appeared in two aspects.

Firstly, a purely pastoral, spiritual aspect: it was necessary to formulate the attitude of the church to such an unexpected test for people, to respond to their fears, to respond to the need for spiritual and prayerful help to the sick. Secondly, the sanitary and epidemiological aspect related to sanitary measures and the extent to which they are permissible in the organization of rites.

The official response to the epidemiological situation followed almost simultaneously from the two main religious denominations of the country in the middle of March.

The Moscow leadership of the Russian Orthodox Church, of which the Belarusian Exarchate is also a part, was the first to react. The Synod issued a statement addressing both of the above-mentioned aspects. Sanitary and preventive measures were prescribed in detail in the instructions for parishes and monasteries of the Moscow diocese approved by Patriarch Kirill of Moscow and All Russia. It served as a model for instructions on the ground, including within the Belarusian Exarchate. Subsequently, the corresponding appeal of the Synod of the BOC and a circular letter from the Patriarchal Exarch, Metropolitan Pavel (Ponomarev), were published.

The Catholic Church immediately started from the inter-church level. At the initiative of the Catholic hierarchy, an ecumenical prayer for getting rid of the coronavirus was organized, which was attended not only by Christians (Roman and Greek Catholics, Orthodox, Lutherans and Baptists), but also by Muslims and Jews.

Special attention was paid to the safe organization of Easter services, which are associated with a special concentration of believers. Following the order of Metropolitan Tadevuš Kandrusievič, other bishops issued similar documents.

Religious denominations of the Republic of Belarus followed different strategies in relation to the epidemic, while most of them did not fundamentally refuse to hold festive services with the mass participation of believers. Nevertheless, everyone tried to limit the excessive crowding of people.

The Catholic Metropolitan Tadevuš Kandrusievič called “to refrain from visiting churches and to participate in festive services on broadcast” [1]. The press secretary of the Catholic Church in Belarus, Priest Yuriy Sanko, made an even more urgent appeal to the faithful: “Stay at home today, all of you, so that everyone can come to the church later!” He also reminded that Catholics can use the dispensation (exemption) from the obligation to attend services issued by Catholic priests in connection with the epidemic.

Orthodox Metropolitan Pavel also made a similar appeal to refrain from visiting churches on Easter days.

Protestants and other confessions, due to their autonomy, demonstrated approaches of varying degrees of rigor. If, for example, the Minsk church of HVE “Grace” limited itself to appeals to those who had symptoms of the disease and the elderly to stay at home, participating in the service, if possible, online, the Minsk church of the Evangelical Christian Baptists “Bethlehem” transferred all the services online completely.

It should be noted that the pandemic made even conservative churches significantly increase their presence on the Internet, especially in terms of live broadcasts of services. In addition, the Orthodox Church held unusual actions in the form of “the cross flight” of clergymen with icons, first by helicopter around Minsk, and then by plane along the borders of the whole country. These events were led by the Exarch Metropolitan Pavel himself.

Unfortunately, the measures announced by the management were not strictly implemented everywhere. Even in the comparatively disciplined Catholic Church, there were cases of frivolity in some parishes regarding sanitary safety.

But the most difficult problems arose in the Orthodox Church. This is due, firstly, to the greater ritual tradition of the denomination, where any innovations in the order of worship are painfully perceived, and secondly, to the much more contact nature of some rites, especially communion, which traditionally takes place using a common spoon.

Among the Belarusian parishes and monasteries, the most advanced flagship of the COVID-dissidence was the St. Elizabeth Monastery in Minsk, mostly represented by its confessor and de facto leader, Archpriest Andrei Lemeshonok. He consistently and steadily rejected all sanitary measures, completely ignoring the instructions of the Synod and Metropolitan Pavel, even despite warnings for such disobedience on the part of the latter. Subsequently, an infection spread in the monastery, which was carefully hidden until the last moment. When it was discovered, and the monastery was closed for quarantine, then all this was presented as “the machinations of the enemies”.

The St. Elizabethan Monastery was in the center of attention only because of the openness of its position. Many parishes and monasteries in one way or another also ignored sanitary and preventive measures, only doing it in silence. Suffice it to say that the measures provided for were practically not implemented even in the Minsk Cathedral, in which Metropolitan Pavel himself was the rector. It seems that the loud statements and instructions were taken not so much for execution, but for a show of concession to society and loyalty to the authorities.

As it became clear later, the situation with the coronavirus infection in the religious sphere was largely a harbinger of the trends that were fully felt in connection with the elections and protests. Even then, the authorities showed a much cooler and more distrustful attitude towards the Catholic Church. Thus, the Minister of Health V. Karanik refused the request to send one of the responsible persons for consultations at the meeting of representatives of the main confessions of Belarus initiated by the Catholic Church. At the same time, Deputy Minister Y. Bogdan honored with her presence a much smaller meeting of the leadership of the Minsk diocese of the BOC.

In the Orthodox Church, distrust of the leadership and the heterogeneity of positions among the parishioners and clergy became evident, which later fully manifested itself in connection with the election and protests.

Churches in election and protests

Widespread falsifications, facts of illegal detentions and intimidation were recorded at the stage of the election campaign. The Church reflection on these phenomena resulted in two initiatives from below: on the part of the Catholics – the public campaign “A Catholic does not falsify” [2], on the part of the Orthodox – the distribution of the poster “The Orthodox are against: falsifications, humiliation of the individual, pressure on the individual” [3], which was signed by a number of priests and employees of church structures. And here there was already a cardinal separation between the majority of active believers and the Orthodox hierarchy, some representatives of which, such as Archbishop Gury of Navahrudak and Slonim (Apalko), took an openly pro-government position.

At the second stage, the question arose about the attitude of the church to mass violence and beatings of citizens. Here, too, there was a difference not only between confessions, but also between different hierarchs of the same denomination.

Catholic Metropolitan Tadevuš Kandrusievič and Orthodox Metropolitan Pavel spoke neutrally. More sharply and definitely from the Catholics was the Viciebsk bishop Oleg Butkevich [4], and from the Orthodox – Hrodna Archbishop Artemiy (Kishchenko) [5]. Among the Protestants, Viacheslav Goncharenko, the pastor of the New Life Church, stood out with his bright sermons against lies and violence.

Initially, Metropolitan Pavel after Patriarch Kirill hurried to congratulate Alexander Lukashenko on his election victory, which many Orthodox Christians took with indignation. But soon there was a different trend in his attitude to the events in the country. He eventually supported a rejected prayer service with a procession against violence initiated by a group of Orthodox laypeople. During the conversation with the believers, he even asked for forgiveness for the rush to congratulate Alexander Lukashenko.

From this initiative, a regular tradition of joint Christian prayer at the town hall was subsequently formed, which was one of the evidences of cooperation and rapprochement of ordinary believers of different faiths. In the same spirit, the Christian action “Chain of Repentance” unfolded, when in Minsk believers of different denominations lined up in a prayer chain from Kurapaty to the pre-trial detention center at Okrescina.

At the official level, a common Prayer for Belarus was held with the participation of representatives of different faiths and religions. The creation of the “Christian Vision” [6] group in the Coordination Council, as well as the joint website “The Church and the Political Crisis in Belarus” [7] can be called the fruits of private cooperation between Christians of different denominations.

Although the position of Metropolitan Pavel was not very stable, and he sometimes returned to a firm pro-government track, even to the point of indirectly condemning the sermon of Archbishop Artemiy, he still called on the authorities to “stop the violence” [8], showed sympathy for the victims of violence, visiting them in hospitals. This was enough for the head of the regime to make loud statements to the clergy: he called on them to “settle down and mind their own business” and warned that “the state will not look at this with indifference.” [9] As a result, the heads of the two main denominations were effectively expelled and replaced by other personalities. At the head of the BOC, Bishop Veniamin (Tupeko), who had been already completely loyal to the regime, was appointed as the head of the BOC, who, hiding behind general words about the “neutrality” of the church, began to directly support the authorities. At the same time, other apologists of the regime from Orthodoxy became more active: Archbishop Guriy (Apalko) and Abbess Gavriila (Glukhova).

At the same time, some priests, including Orthodox ones, continued to speak out against lies and violence, often quoting the Bible during protest actions. For expressing their Christian position, the priests were also subjected to repression by the regime. Among them are Orthodox priest Vladimir Drobyshevsky, Catholic priest Vyacheslav Barok, Christian activists Artiom Tkachuk and Dmitry Dashkevich.

A significant event is the summons of the Vicar General of the Catholic diocese of Minsk-Mahilioŭ, Bishop Yuri Kosobutsky, and the chairman of the Synodic Information Department of the BOC, Archpriest Sergiy Lepin to the prosecutor’s office. Their private notes about the destruction of the memorial to Roman Bondarenko, who died at the hands of the punishers, were regarded as “public statements leading to a confrontation in society.” [10]

Conclusion

As a result of the new challenges of 2020, the initiative of believers increased and their participation in politics and other social processes intensified. The formation of an independent worldview, independent of the attitudes of the hierarchy, was especially evident in the Orthodox Church, where there was a radical divergence between the pro-government hierarchy and the majority of active conscious believers who sympathized with the protests.

Against this background, mutual understanding and solidarity of believers of different Christian denominations increased dramatically, which opens up new opportunities for cooperation based on a Christian worldview, regardless of confessional affiliation.

Links

1. “Арцыбіскуп Кандрусевіч просіць вернікаў заставацца дома.” Catholic.By, 03 Apr. 2020 www.catholic.by
2. «“Католик не фальсифицирует”. Верующие выступают против фальсификации выборов.» Флагшток, 14 July 2020 www.flagshtok.info
3. Дмитрий Павлюкевич. Facebook, 08 Aug. 2020 www.facebook.com
4. “Зварот Біскупа Віцебскага Алега Буткевіча з нагоды масавых пратэстаў у краіне.” CatholicNews.by, 12 Aug. 2020 www.catholicnews.by
5. «Обращение архиепископа Гродненского и Волковысского Артемия к клиру и пастве Гродненской епархии.» Гродненская епархия БПЦ, 14 Aug. 2020 www.orthos.org
6. “Хрысціянская візія” www.telegram.org
7. “Царква і палітычны крызіс у Беларусі” www.belarus2020.churchby.info
8. «Митрополит Павел призвал Лукашенко сделать всё, чтобы остановить насилие.» Tut.by, 14 Aug. 2020 www.news.tut.by
9. «“Займитесь своим делом!” Лукашенко высказался о позиции священнослужителей по ситуации в стране.» Tut.by, 22 Aug. 2020 www.news.tut.by
10. «Генеральная прокуратура отреагировала на публичные заявления священнослужителей, ведущие к конфронтации в обществе.» Генеральная прокуратура Республики Беларусь, 18 Nov. 2020 www.telegram.org

Belarusian YearBook, Agency for Social and Political Expert Appraisal