Постановка проблеми

Історичні зв’язки та сучасні контакти Української Греко-Католицької (УГКЦ) та Білоруської Греко-Католицької Церков (БГКЦ), що виходять з спільної традиції – Берестейської церковної унії 1596 р., стимулюють науковий інтерес до проблем конфесійної історії в Білорусі, зокрема сучасного стану БГКЦ. Водночас в сучасній українській історіографії, слід відзначити, проблема історії БГКЦ тривалий час залишалась певною «білою плямою»[1], і тільки нещодавно, 2021 р., на цю тему опубліковано коротку енциклопедичну статтю[2], що враховує здобутки білоруської історіографії[3]. Безпосередні контакти між УГКЦ та БГКЦ, прикладом яких, зокрема, був візит до Івано-Франківська в листопаді 2019 р., в день святого Йосафата Кунцевича, Апостольського адміністратора БГКЦ архимандрита Сергія Гаєка[4], актуалізують науковий і практичний інтерес до сучасного стану розвитку БГКЦ в контексті державно-церковних відносин в Білорусі. Зважаючи на особливості канонічно-правого статусу БГКЦ (адже, маючи автономію (suiiuris) без окремої ієрархії, безпосередньо підпорядковується Апостольському Престолу), для комплексної оцінки проблеми необхідно звернути увагу на специфіку державно-церковних відносин органів влади Республіки Білорусь та цілої Католицької Церкви (латинського та візантійського обрядів).

Розвиток подій суспільно-політичної кризи у Білорусі 2020–2021 рр. актуалізував науковий та практичний інтерес до дослідження сучасного становища Католицької Церкви в Білорусі, яка, наполягаючи на мирному вирішенні конфлікту та дотриманні прав людини, зайняла чітку позицію разом із громадянським суспільством.

Аналіз джерел та останніх досліджень

В сучасній українській історіографії науковий інтерес до проблем розвитку Католицької Церкви в Білорусі взагалі та Білоруської ГКЦ зокрема перебуває на стадії зародження та пов’язаний передусім із розвитком унієзнавчих досліджень – історичного розвитку Унійної / Греко-Католицької Церкви від Берестейської унії до сучасності[5]. Разом з тим, українськими дослідниками недостатньо уваги приділяється проблемам розвитку БГКЦ з часу її відродження (1990р.) до сучасності (2021р.). Своєрідним винятком з цієї тенденції стала науково-популярна стаття О. Турія, опублікована в часописі «Патріархат» з нагоди подій в Білорусі у 2020 році[6]. Однак, слід зауважити, з огляду на «хронологічну близькість» подій, наразі відсутні вагомі наукові публікації щодо становища Католицької Церкви в Білорусі у 2020–2021 рр., що, очевидно, актуалізує пропоноване дослідження.

Метою статті є дослідження становища та діяльності Католицької Церкви в контексті державно-церковних відносин в умовах суспільно-політичної кризи у Білорусі 2020–2021рр., переслідувань з боку правлячої влади Білорусі, з’ясування позиції Апостольського Престолу. Методологічною основою дослідження стали наукові принципи об’єктивності та історизму, спеціально-наукові методи критичного аналізу джерел, проблемно-хронологічний та системно-структурний.

Виклад основного матеріалу

Вперше в сучасній історії Білорусі 9 серпня 2021 р. громадяни по всій країні вийшли на акції протесту проти результатів виборів президента, які ні опозиція, ні міжнародна спільнота не визнали вільними та справедливими[7]. На цих виборах, за офіційними даними, перемогу здобував Олександр Лукашенко (80% голосів)[8], який є президентом Білорусі вже 26 років. Силовики жорстоко розганяли демонстрантів, били їх, застосовували гумові кулі, кийки, водомети, сльозогінний газ. На вулицях хапали навіть звичайних перехожих. МВС Білорусі повідомило про понад 7000 затриманих за період 9-12 серпня[9].

Реакції світових лідерів[10], а особливо Церкви, яка дбає за своїх вірних, не довелось чекати. Хоча Церква в Білорусі не є джерелом політичної напруги, але протестні настрої, спротив суспільства насиллю, рух за людські та громадянські права і відновлення законності неодмінно зачіпають численні конфесії в Білорусі, в тому числі і Католицьку Церкву. Католицька Церква, керуючись Євангелієм та збудованим на ньому соціальним вченням, виступила проти насильства, беззаконня, несправедливості й неправди, і засудила їх.

Ще під час виборчої компанії Церква заговорила про вибори «по совісті» і про те, що християни не можуть брати участі у фальшуванні виборів. Католиками була організована ініціатива «Католік не фальсіфікуе». Ініціатором цієї акції був світській активіст-католик Артем Ткачук, а духовенство Католицької Церкви підтримало його[11].

Напередодні явного протистояння, митрополит Римо-Католицької Церкви Тадеуш Кондрусевич у проповіді 2 липня 2020 р. в Будславі (головне відпустове місце в Білорусі) наголосив: «Якщо не ми, то хто?! Якщо не сьогодні, то коли?!», закликавши цими словами усіх провести чесні вибори.

Після початку самої кризи Церква закликала до мирного розв’язання посталих проблем, шляхом діалогу, в дусі любові до Бога і ближнього, зі збереженням Божих і людських законів. Католицький єпископ Вітебська Олег Буткевич звернув увагу віруючих на те, що «криваві системи в історії ніколи не будуть сильними». Також він звернув увагу на «не зовсім коректний підрахунок голосів» і закликав шукати правду. «Наша країна переживає не найлегші часи в своїй історії, – зазначив єпископ у своєму зверненні. – Чергові вибори викликали кризу в нашому суспільстві, що призвело до напруження виборчої кампанії»[12].

Ця оцінка прозвучала одразу після ескалації насилля, коли в країні знов увімкнули інтернет. Як відомо, 9–12 серпня 2020 р. він був відсутній на всій території Білорусі[13].

Також католицькі храми відкривали двері для мітингарів, тим самим оберігаючи їх від застосування світлошумових гранат, водометів та гумових куль[14].

Католики також стали учасниками акції ланцюга покаяння «Окрестіна-Куропати. Ніколи знову». Акція відбувалася в Мінську 19 серпня 2020 року. Віруючі разом зі священниками вийшли на вулиці з молитвою до Господа, щоб трагедія насилля ніколи не повторилася. Вони стали колоною від лісового масиву Куропати (у якому були виявлені масові поховання жертв сталінських репресій 1937–1941рр.) до слідчого ізолятора на вулиці Окрестіна –туди відправляли затриманих під час антиурядових акцій протесту. Колона учасників простягнулась на 13 км[15].

У зв’язку з активною громадянською позицією віруючих та духовенства, правляча влада Білорусі вирішила перешкоджати діяльності Католицької Церкви різними діями.

Як зазначається на офіційним сайті Римо-Католицької Церкви в Білорусі, 21 серпня 2020 р., голова Конференції Католицьких Єпископів в Білорусі, митрополит Мінсько-Могилевський, архиєпископ Тадеуш Кондрусевич ініціював зустріч з міністром внутрішніх справ Юрієм Караєвим, з приводу неправомірного застосування сили та непропорційного насильства, яке по відношенню до мирних громадян застосовують співробітники органів внутрішніх справ[16].

Після цієї зустрічі, 22 серпня 2020 р., виступаючи на мітингу в Гродні, Олександр Лукашенко висловив обурення позицією конфесій і заявив, що «справа Церков – молитися, а не пхатися в політику»[17].

Вже 31 серпня 2020 р., без вагомих причин, співробітники прикордонної служби РБ відмовили у в’їзді в країну митрополиту Тадеушу Кондрусевичу, який є громадянином Білорусі та повертався з Польщі[18]. Важливо відзначити, що відповідно до чинного законодавства РБ, білоруські громадяни не можуть потрапити у «список нев’їзних». Звідси можна зробити висновок, що недопуск митрополита Тадеуша Кондрусевича став реакцією влади на підтримку католицького духовенства мітингарів, участь священників в акціях та засудження використовування надмірних силових методів влади. Такими діями правляча влада старалась залякати Католицьку Церкву, спонукати, щоб вона не допомагала мітингувальникам та не приймала активної участі в протестах.

Важливо відмітити, що митрополит Т. Кондрусевич ні до виборів, ні після них, не підтримував нікого з кандидатів, також не робив жодних політичних заяв, а тільки закликав до чесності, відповідального підходу, припинення насильства і до діалогу. Він обговорював моральні аспекти громадського життя, християнські та загальнолюдські цінності, відхід від яких став причиною кризи у суспільстві.

В свою чергу, Олександр Лукашенко висловив нічим не підтверджене припущення, нібито Т. Кондрусевич є громадянином декількох країн, а також заявив, що Католицька Церквав Білорусі – це агент іноземного впливу: «Їздити в Польщу й отримувати консультації, як руйнувати нашу країну, нікому не буде дозволено», – заявив Лукашенко[19].

Вже 11 червня 2020 р. до Мінська приїхав архієпископ Пол Річард Ґаллагер, очільник Відділу Державного секретаріату Святого Престолу в справах стосунків із державами. Делегація одразу прибула безпосередньо до Міністерства закордонних справ, де відбулася півторагодинна зустріч із главою зовнішньополітичного відомства Білорусі Володимиром Макеєм[20]. Візит тривав до 14 вересня та значних результатів нажаль не приніс.

Як зазначає німецька державна телерадіокомпанія «Deutsche Welle», 17 грудня 2020 р., на четвертому місяці вигнання митрополита Т. Кондрусевича, спеціальний посланець Святішого Отця архієпископ Клаудіо Ґуджеротті (колишній Нунцій Святого Престолу в Білорусі) зустрівся в Мінську з Олександром Лукашенком і передав йому листа від Папи Франциска щодо справи архієпископа Кондрусевича[21]. Також, за непідтвердженою інсайдерською інформацією, Олександру Лукашенко в той самий день ввечері особисто телефонував Папа Франциск.

Вже 22 грудня 2020 р. міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей заявив, що «через глибоку повагу до Папи і внаслідок добрих особистих стосунків глава Білоруської держави вважаєможливим виконати прохання Папи й дав доручення знайти вирішення проблеми з урахуванням усіх наявних правових механізмів. Наближення свята Різдва і урочисті святкування стали додатковою причиною для прийняття рішення щодо митрополита Мінсько-Могилевського, архієпископа Тадеуша Кондрусевича, попри багато негативних речей, пов’язаних із цією людиною», – зазначив міністр закордонних справ[22].

Вже увечері Апостольський нунцій у Мінську архієпископ Анте Йозич опублікував заяву, в якій було зазначено, що він отримав від державних органів Білорусі інформацію, що «більше немає перешкод для повернення архієпископа Тадеуша Кондрусевича на територію Республіки Білорусь. Водночас Апостольська нунціатура висловлює вдячність державним органам влади Республіки Білорусь за позитивну відповідь на прохання Святішого Отця Папи Франциска щодо можливості повернення архієпископа Тадеуша Кондрусевича, який таким чином зможе зустріти Різдво з вірними як їхній пастир», – підкреслив архієпископ Йозич[23].

За менш ніж два тижні після чотиримісячного вигнання архієпископа Т. Кондрусевича, та повертання його на батьківщину, 3 січня 2021р. Ватикан офіційно оголосив про його відставку. Відбулося це в день 75-річчя архієпископа. Прес-служба Святого Престолу у своїй заяві зазначила, що «відставку було прийнято відповідно до канону в церковному праві, згідно з яким кожен єпископ повинен звернутися до Папи з проханням піти у відставку після досягнення 75-річного віку».

Тільки 13 вересня 2021 р. на місце митрополита Т. Кондрусевіча Ватикан призначив єпископа Йосифа Станєвського на посаду архієпископа-митрополита Мінсько-Могильовського[24].

Тадеуш Кондрусевич був митрополитом Мінсько-Могилевським з 2007 р. З 2015 р. він також обіймав посаду голови Конференції єпископів Білорусі. За роки свого служіння він долучився до відновлення близько 100 церков, закритих у роки комуністичного режиму, а також заснував вищу духовну семінарію у Ґродно. Варто зауважити, що Апостольський Престол для врегулювання конфлікту між державою і Митрополитом Т. Кондрусевичем, на жаль, мусив погодитись на умови, які поставила правляча влада Білорусі, та прийняв відставку Кондрусевича. Саме ці події викликали шквал критики серед католицьких вірних Білорусі, адже митрополит Т. Кондрусевич є в доброму стані здоров’я та ще може виконувати свої функції. Для більшості вірних фігура митрополита залишилась важливою та поважною.

Якщо проаналізувати реакцію Ватикану на саму суспільно-політичну кризу 2020–2021 рр. в Білорусі, то можна з’ясувати, що перші заяви від Ватикану були 16 серпня 2020 р., хоча мітинги почались швидше, активні арешти і порушення прав людини відбулися у період 7–12 серпня. Під час недільної зустрічі з вірними Папа Франциск особисто послався на те, що відбувалося тими днями в Білорусі: «Скеровую свої думки до дорогої Білорусі. З великою увагою слідкую за ситуацією, що склалася після виборів у цій країні. Закликаю до діалогу, припинення насильства, поважання справедливості й закону. Довіряю всіх білорусів опіці Богородиці, Цариці миру», – сказав тоді Папа Франциск[25].

Потім ажу червні 2021 р., з огляду на численні запити журналістів, керівник Зали друку Апостольського Престолу Маттео Бруні оприлюднив стриману заяву Ватикану стосовно подій у Білорусі. Маттео Бруні заявив, що «Папа Франциск уважно стежить за ситуацією в Білорусій виступає за мирну реалізацію законних вимог білоруського народу»[26]. З цих заяв і часу їх подання можна зробити висновки, що політика Ватикану була дуже спокійна і виважена, незважаючи на те, що влада почала антикатолицький рух, одним з проявів якого булиарешти католицьких священиків.

Одразу після виборів в Білорусі, у м. Барановичі, арештували двох католицьких священників зі Згромадження отців Пресвятого Серця Ісуса. Отець Едуард Сенкевич отримав 10 діб арешту, а отець Олександр Федотов –8 діб[27].

8 грудня 2020 р., міліція затримала у Вітебську отця Віктора Жука, єзуїта, настоятеля місцевої парафії святого Владислава, а також отця Олексія Варанко, вікарія греко-католицької парафії Воскресіння Христового. Священників було доставлено до Первомайського районного управління внутрішніх справ, де вони перебували до суду, призначеного на 9 грудня. Обидвом священикам було висунуто звинувачення в адміністративних правопорушеннях[28].

Греко-католицький священик Віталій Бистров, з м. Івацевичі, Брестської області, отримав 10 діб арешту за участь у «нелегальному зібранні», а парафії Матері Божої Жировичської в Івацевічах, де служить о. Віталій, було винесено попередження[29].

Римо-католицький священник о. В’ячеслав Барок із с. Росони Вітебської області, отримав повістку в міліцію в зв’язку з адміністративною справою. Раніше його викликали до слідчого комітету як свідка в кримінальній справі. Тоді його допитували про персональний канал на відеосервісі «YouTube», який він веде і де обговорює актуальні для Білорусі суспільні й політичні теми.  Пізніше священника засудили на підставі ст. 17.10 Кодексу про адміністративні порушення: «Пропаганда або публічна демонстрація і (або) поширення нацистської символіки та атрибутики», – за те, що він розмістив у соцмережах плакат Володимира Цеслера «Стоп Лукашизм». Отець Барок відбував вирок у Вітебській в’язниці[30]. Тепер Барок тимчасово покинув Білорусь і знаходиться в Варшаві, де продовжує проповідувати через соцмережі[31].

Отже, переслідування владним режимом Олександра Лукашенка духовенства Католицької Церкви мало на меті придушити участь та підтримку духовенством протестних акцій, спрямованих за демократичний вибір у державі.

Ще одним кричущим фактом антикатолицької діяльності незаконної влади була заборона релігійного гімну «Магутны Божа». 4 липня 2021р., у офіційній День незалежності Білорусі Олександр Лукашенко прокоментував інформацію про те, що білоруси хочуть молитися виконанням свого релігійного гімну «Магутны Божа» сказав: «Глядіть, нарветеся»[32].

Після виступу Лукашенка, тієї ж неділі 4 липня до римо-католицького архикафедрального собору в Мінську прийшли службовці МВС. Як прокоментував єпископ Юрій Кособуцький, «прийшли співпрацівники міліції з претензією, що порушено якусь там норму законодавства стосовно молитви «Магутны Божа». Що конкретно – вони самі не розуміли»[33].

Вірш «Магутны Божа» написала 1943 р. Наталя Арсеньєва, а 1947 р. композитор Микола Равенський написав до нього музику. Гімн став молитвою повоєнної білоруської еміграції. У 1993 р. спеціальна комісія Верховної Ради запропонувала його на державний гімн Білорусі. На сьогодні цей гімн став молитвою, що використовується у молебнях католиків, православних, протестантів, а також останнім часом цей гімн співають навіть люди, які не ототожнюють себе з жодною релігією. Гімн «Магутны Божа» –це передусім молитва за батьківщину і за народ Білорусі, в якому нема навіть натяків на протест проти будь якої влади. Дуже негативним було висвітлення Католицької Церкви з негативного боку і в державних ЗМІ. Наведемо приклад публікації у державній газеті «Мінская праўда». 7 вересня 2021 року, католицьких священників-патріотів газета Мінського облвиконкому «Мінская праўда» опублікувала карикатуру Антона Островського на католицьких священників, де зобразила їх фашистами. На малюнку зображені католицькі священники, в характерному для священників вбранні, з наявністю свастики замість хреста, слова з білоруського християнського гімну «Магутны Божа», перекручений «натяк» на ікону Росицьких мучеників, які загинули від рук нацистів. Підпис на карикатурі російською мовою, зазначає: «Мутація віри. Хрести бувають різні…»[34]. Можна зазначити, що такого роду публічні наклепи у вигляді карикатур – це виключно радянський підхід. Люди, які ще пам’ятають принципи пропаганди СРСР, легко впізнають цю методику, коли національно свідомих громадян представляють у пресі як «зрадників народу», в цьому разі – як «фашистів».

Реакція Католицької Церкви з приводу ганебної карикатури була наступна: білоруський католицький єпископат опублікував свою позицію на офіційному сайті Catholic.by. За дорученням голови Конференції католицьких єпископів Білорусі Олега Буткевича позицію єпископату висловив голова Комісії католицької освіти і катехизації єпископ Олександр Яшевський SDB.

В позиції відмічене: «Римо-Католицька Церква в Білорусі однозначно засуджує таку публікацію… і розцінює її як розпалювання ворожнечі в білоруському суспільстві щодо РКЦ в Білорусі, особливо до її ієрархів та пресвітерів. Ця публікація глибоко ображає релігійні почуття віруючих. Карикатура, на якій хрест перетворюється у свастику, а також свастика, зображена замість хреста, ображає не тільки священників, але насамперед оскверняє Хрест Христа Спасителя. На думку католицьких єпископів Білорусі, ця публікація завдає моральної шкоди всім християнам, усіх конфесій. Також вона опосередковано звинувачує все католицьке духовенство у гаданій прихильності до фашизму і нацизму, «що становить свідоме і зловмисне перекручення правди, наклеп і зневагу»[35].

Особливої аморальності цій ситуації, додає той факт, що автор карикатури походить із католицької родини, а його батько був білоруськомовний письменник, національно свідома людина[36].

Під час суспільно-політичної кризи 2020–2021 рр. громадяни Білорусі намагались залучитись підтримкою Папи, писали листи до Ватикану. Наприклад, дружина політв’язня Павла Северинця, Ольга, звернулася до Понтифіка з проханням помолитися за Білорусь, а також за всіх ув’язнених і змучених білорусів. Вона також розповіла в листі Папі Римському про ситуацію в Білорусі і в своїй родині. Також у вересні 2021 р. блогер, медіаконсультант Радіо Свободи та політв’язень Ігор Лосік, який уже понад рік перебуває в білоруському СІЗО, надіслав лист Папі Франциску. У своєму листі Ігор Лосік пише, що сотні тисяч білорусів, зіткнувшись із беззаконням та несправедливістю, впали у відчай і не бачать виходу з цієї ситуації. Він попросив Святішого Отця «закликати зупинити цих страшних людей, яким байдуже до долі інших, до сотень розбитих горем сімей». «Я прошу не заступитися за мене перед кимось, а заступитися за добро, за правду, за справедливість. За сотні тисяч білорусів, які втратили надію в такій же ситуації, як і я, а багато хто – ще в гіршій. Можливо, я дуже наївний і цей лист не дійде, але пишу це щиро, від щирого серця, й вірю, що пишу його недаремно. Я дуже хотів би вірити, що Бог нас не покине. Що ця безглузда жорстокість припиниться, що вже ніхто більше не помре і всі повернуться до своїх сімей», – написав політичний в’язень[37].

24 вересня 2021 р. дружини та матері білоруських політв’язнів написали загальній лист Папі Франциску. В листі вони просять Понтифіка помолитися за в’язнів і підняти голос проти беззаконня в Білорусі[38]. Отже, білоруси вбачали (і вбачають) в Апостольському Престолі захист, тому просили, щоб Папа Франциск, керуючись своїм авторитетом, звернувся до Олександра Лукашенко, а також, щоб Понтифік впливав на суспільство та політиків країн Європейського Союзу.

Крім офіційних арештів священників та вірних, незаконна правляча влада Білорусі випрацьовувала й інші форми переслідування – попередження органів прокуратури на адресу священиків, адміністративний тиск на парафії, включно із відмовою в реєстрації або загрозою закриття.

Так, 16 серпня 2020 р. на багатотисячному мітингу в Бресті виступив настоятель брестської греко-католицької парафії о. Ігор Кондратьєв, який закликав звільнити затриманих і жорстоко побитих учасників протестів. Після його виступу ці заклики були частково виконані владою брестської мерії. Після декількох інтерв’ю, в яких він дав морально-етичну оцінку суспільної ситуації в країні, 20 серпня Кондратьєв був викликаний в прокуратуру і йому було винесено попередження за організацію несанкціонованих заходів. Після цього о. Ігор був змушений певний час переховуватися він державних органів. Одночасно Брестський облвиконком виніс попередження греко-католицькому приходу братів-апостолів Петра і Андрія Первозваного, очолюваного о. Кондратьєвим. Попередження містило загрозу закриття приходу за рішенням суду[39].

Ще одним фактом адміністративної форми тиску стала подія 26 серпня 2020 р., коли під час розгону протестуючих на площі Незалежності співробітники правоохоронних органів блокували вхід і вихід з костелу Святих Симона і Святої Єлени в Мінську (так званий «Червоний костел»), таким чином створивши перешкоду для діяльності релігійної громади і створивши небезпечну ситуацію для громадян Білорусі. А 31 серпня 2020 р. сталася самовільна заміна замків в цьому костелі з боку державних органів[40].

4 вересня 2020 р. був відкликаний дозвіл на релігійну діяльність ксьондза Єжи Вілька, настоятеля парафії Святого Архангела Михаїла в селі Варапаєво Поставського району Вітебської області[41].

18 листопада 2020 р. допоміжного єпископа Мінсько-Могильовської архиєпархії Римо-Католицької Церкви Юрія Кособуцького викликали в Генеральну прокуратуру, де винесли офіційне попередження з приводу записів в соціальній мережи «Facebook», де він критично відреагував на вандалізм влади щодо народного меморіалу в пам’ять про вбитого силовиками Романа Бондаренка. З вище наведених фактів, можна сказати, що своїми діями правляча влада показувала, що Католицька Церква для них є незручною, через те, що багато священнослужителів та вірних засуджували протидійні заходи і жорстокість щодо мітингарів[42].

Ще одним різновидом тиску на Церкву стала фінансові переслідування. Так, 9лютого 2021 р., католицький благодійній місії «Caritas» в Білорусі було відмовлено в дозволі на отримання фінансових коштів з-за кордону для проекту щодо забезпечення малозабезпечених господарськими тваринами, саджанцями та продуктами харчування[43]. Тут бачимо що у відмові католицький організації в отриманні коштів на благодійність є ознаки державного тиску на католицьке релігійне співтовариство в Республіці Білорусь.

Із березня 2021 р. в католицьких парафіях по всій країні проходять перевірки, пов’язані з початком кримінального переслідування організації «Союз поляків». Місцеві відділи прокуратури, а також місцеві ідеологи з ініціативи прокуратури вимагають зі священнослужителів звітів, плану катехизації та іншої внутрішньої інформації, пов’язаної з парафіяльною діяльністю[44].

9 серпня 2021 р. було опублікована інтерв’ю Голови Конференції католицьких єпископів Білорусі єпископа Олега Буткевича, на порталі Папської фонду «KircheinNot», яке в перекладі було також розміщено на офіційній сторінці РКЦ в Білорусі. В даному інтерв’ю єпископ Буткевич відзначив підвищений контроль влади за діяльністю католицьких священиків і парафій в зв’язку з політичною кризою[45]. Були відкриті десятки адміністративних та кримінальних справ на католицьких віруючих і існує тиск на Католицьку Церкву з боку державних органів[46].

Білорусь і далі перебуває в досі небаченій громадсько-політичній кризі, яка, на жаль, поглиблюється. Насильство не припиняється, надалі проливається кров, суспільство розділене. Вищенаведені факти свідчать, що відбувається переслідування Католицької Церкви в Білорусі. Такі недружні жести з боку влади лише посилили позицію Католицької Церкви проти фальсифікації виборів, насилля над громадянами, правового дефолту.

Незважаючи на те, що в публічній репрезентації позиції РКЦ переважає нейтральний фон, є певне достатньо тверде ядро, яке в цілому підтримує порядок денний протестів. І це ядро фактично створює також згаданий нейтральний фон протестнозарядженим. Тому висловлювання про діалог і потребу мирного розв’язання конфліктів сприймаються як підтримка протестів.

Події 2020–2021 рр. в Білорусі свідчать про те, що на християнські конфесії знову, вперше після радянських часів, почалися різнобічні гоніння та ідеологічна «обробка» населення, яка звернута проти Церкви. Суворі сфабриковані судові вироки, навіть за критичні зауваження у соцмережах, а також адміністративні затримання та високі штрафи за носіння національної символіки змусили громадян Білорусі, зокрема, католицьке духовенство, бути стриманішими.

Безумовно, політичний режим намагається різними способами –погрозами, прямим тиском, тиском через релігійні центри –повернути собі контроль над релігійною сферою і лояльністю релігійних лідерів. Але кожна така дія викликає протидію, і у влади нема ресурсу всіх залякати і змусити замовкнути силовим методом. Точкові репресії проти помітних представників Церков тільки посилили протести, викликали хвилю солідарності, збільшили недовіру до влади.

Зазначимо, що католики, як і представники інших конфесій, приймають участь в суспільному житті та проголошують цінності, про які говорить Боже Слово та вчить соціальна доктрина Католицької Церкви. Зі свого боку, Католицька Церква, маючи право на моральну оцінку дій влади, підтримує тих громадян, які хочуть брати участь у житті держави та суспільства, які відповідальні за загальний добробут на рівні громади, регіону та всієї країни. Жорстокі репресії безумовно вплинули на настрої католиків, більшість яких усвідомлює, що не варто розраховувати на швидкі зміни. Але можливість жити молитовним життям у парафіях дозволила їм пережити ці випробування з християнською надією.

Висновки

Суспільно-політична криза в Білорусі 2020–2021 рр., спровокована результатами нечесних виборів Президента країни, сколихнула всю громадськість, а відтак не залишила байдужою і Католицьку Церкву. Білоруси як духовні діти прабатьків покоління уніатів вибрали шлях змін і здійснили морально-етичну революцію, де гідність людини перемагає невігластво. Вони будують нову Білорусь, розуміючи, що єдино правильний шлях пролягає через покаяння, і в цьому шляху Католицька Церква разом із народом. На наших очах звершується історія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амяльчэня А. Папа прызначыў новага Мітрапаліта Мінска-Магілёўскага (дата публікації: 14.09.2021). URL: https://www.vaticannews.va/be/papa/news/2021-09/papa-pryznacyu-novaha-mitrapalita-minska-mahilouskaha.html (дата звернення: 23.09.2021).
2. Арцыбіскуп Кандрусевіч сустрэўся з міністрам унутраных спраў Юрыем Караевым (дата публікації: 21.08.2020; оновлено: 24.09.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12054-artsybiskup-kandrusevich-sustreusya-z-ministram-unutranykh-sprau-yuryem-karaevym (дата звернення: 23.09.2021).
3. Барок В. Я пошел бы на Всебеларусское Народное Собрание, если бы пригласили (дата публікації: 11.02.2021). URL: https://krynica.info/ru/2021/02/11/ya-poshel-by-na-vsebelarusskoe-narodnoe-sobranie-esli-by-priglasili/ (дата звернення: 23.09.2021).
4. Біла С. Розвиток унієзнавчих досліджень: історіографія проблеми // Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2010. № 26. С.242-256. DOI: https://doi.org/10.24919/2312-2595.26.174278.
5. Білорусь: священників-патріотів преса зобразила фашистами. Єпископи протестують (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://credo.pro/2021/09/299563 (дата звернення: 23.09.2021).
6. Буткевіч Алег. Зварот Біскупа Віцебскага Алега Буткевіча з нагоды масавых пратэстаў у краіне (дата публікації: 12.08.2020). URL: https://catholicnews.by/zvarot-biskupa-vicebskaga-alega-butkevicha-z-nagody-masavyh-pratjesta-u-kraine/ (дата звернення: 23.09.2021).
7. В Білорусі режим ув’язнив на 10 діб греко-католицького священника (дата публікації: 01.12.2020). URL: https://religionpravda.com.ua/?p=60145 (дата звернення: 23.09.2021).
8. Василевич Н. Карикатура, которая будет дорого стоить: как белорусский режим делает из католиковврагов. Мнение (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/karikatura-kotoraja-budet-dorogo-stoit-kak-belorusskij-rezhim-delaet-iz-katolikov-vragov-mnenie/a-59119879 (дата звернення: 23.09.2021).
9. Венкина Е. ЦИК Беларуси утвердил итоги президентских выборов (дата публікації: 14.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/cik-belarusi-utverdil-itogi-vyborov/a-54572693 (дата звернення: 23.09.2021).
10. Визит архиепископа Галлахера –знак близости Папы к Белоруссии (дата публікації: 12.09.2020). URL: https://sib-catholic.ru/vizit-arhiepiskopa-gallahera-znak-blizosti-papyi-k-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
11. Вітебськ: засуджений священник вийшов на свободу (дата публікації: 14.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280737 (дата звернення: 23.09.2021).
12. Демидова О. МВД Беларуси сообщило о завершении освобождения задержанных граждан (дата публікації: 17.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/mvd-belarusi-soobshhilo-o-zavershenii-osvobozhdenija-zaderzhannyh-grazhdan/a-54597269 (дата звернення: 23.09.2021).
13. Жонкі і маці беларускіх палітвязняў напісалі ліст папу Рымскаму Францішку (дата публікації: 24.09.2021). URL: https://belarus2020.churchby.info/zhonki-i-maczi-belaruskih-palitvyaznyau-napisali-list-papu-rymskamu-franczishku/ (дата звернення: 23.09.2021).
14. Заява Ватикану стосовно подій у Білорусі (дата публікації: 11.06.2021). URL: https://credo.pro/2021/06/293527 (дата звернення: 23.09.2021).
15. Івано-Франківська духовна семінарія урочисто відзначила храмове свято (дата публікації: 26.11.2019). URL: http://ugcc.if.ua/novyny/5491-frankivska-dukhovna-seminariia-urochysto-vidznachyla-khramove-sviato.html (дата звернення: 23.09.2021).
16. Как Беларусь осталась без интернета (дата публікації: 11.08.2020). URL: https://ww.bbc.com/russian/news-53700955 (дата звернення: 23.09.2021).
17. Касцёл у Беларусі асуджае публікацыю ў газеце «Мінская праўда» і расцэньвае яе як распальванне варожасці (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/13762-kastsjol-u-belarusi-asudzhae-publikatsyyu-u-gazetse-minskaya-prauda-i-rastsenvae-yae-yak-raspalvanne-varozhastsi-by-ru (дата звернення: 23.09.2021).
18. Кореспондент БЕЛТА. Лукашенко: церкви, костелы – не для политики (дата публікації: 22.08.2020). URL: https://www.belta.by/president/view/lukashenko-hramy-kostely-ne-dlja-politiki-403780-2020 (дата звернення: 23.09.2021).
19. Костел в Беларуси осудил публикацию в газете «Минская правда» и расценивает ее как разжигание вражды (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://nashaniva.com/?c=ar&i=277569&lang=ru (дата звернення: 23.09.2021).
20. Коцур Т. Т., ЧСВВ, Ватикан. Папа закликав до припинення насильства в Білорусі (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2020-08/zaklyky-papy-v-nedily-16-serpnya-2020.html (дата звернення: 23.09.2021).
21. Ксендз Вячеслав Барок уехал из Беларуси из-за политического преследования (дата публікації: 07.05.2021). URL: https://belsat.eu/ru/news/05-07-2021-ksendz-vyacheslav-borok-uehal-iz-belarusi-iz-za-politicheskogo-presledovaniya/ (дата звернення: 23.09.2021).
22. Кудрін О. Сварка Лукашенка з католицькою церквою як показник неадекватності (дата публікації: 02.09.2020). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3091966-svarka-lukasenka-z-katolickou-cerkvou-ak-pokaznik-neadekvatnosti.html (дата звернення: 23.09.2021).
23. Лідери G7 закликали Білорусь провести нові вибори і анонсували санкції. (дата публікації: 13.06.2021). URL: https://lb.ua/world/2021/06/13/486928_lideri_g7_zaklikali_bilorus.html (дата звернення: 23.09.2021).
24. Лукашенко объяснил отказ во въезде архиепископу Кондрусевичу (дата публікації: 01.09.2020). URL: https://www.interfax.ru/world/724066 (дата звернення: 23.09.2021).
25. Мыльников П. Папа римский Франциск обеспокоен событиями в Беларуси (дата публікації: 17.12.2020). URL: https://www.dw.com/ru/papa-rimskij-francisk-obespokoen-sobytijami-v-belarusi/a-55971722 (дата звернення: 23.09.2021).
26. МИД о ситуации с Т.Кондрусевичем (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://www.tvr.by/news/politika/mid_o_situatsii_s_t_kondrusevichem/ (дата звернення: 23.09.2021).
27. Молиться за честные выборы: католики обратились к священникам Беларуси (дата публікації: 19.07.2020). URL: https://euroradio.fm/ru/molitsya-za-chestnye-vybory-katoliki-obratilis-k-svyashchennikam-belarusi (дата звернення: 23.09.2021).
28. Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
29. Морозова С. В. Возрождение Униатской (Греко-католической) церкви в Белоруси (конец XX – начало XXI вв.) // Этносоциальные и конфессиональные процессы в современном обществе: сб. науч. ст. / ГрГУ им. Я. Купалы; редкол.: М. А. Можейко (отв. ред.) [и др.]. Гродно: «ЮрСаПринт», 2017. С.160-168.
30. Неведомская Т. Церковь с народом: как священники в Беларуси пострадали от репрессий (дата публікації: 16.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/cerkov-s-narodom-kak-svjashhenniki-v-belarusi-postradali-ot-repressij/a-59203356 (дата звернення: 23.09.2021).
31. Павлюк О. «У Білорусі влаштували геноцид». У Мінську люди утворили «ланцюг покаяння», засуджуючи насильство силовиків. (дата публікації: 21.08.2020). URL: https://hromadske.ua/posts/u-bilorusi-vlashtuvali-genocid-u-minsku-lyudi-utvorili-lancyug-pokayannya-zasudzhuyuchi-nasilstvo-silovikiv (дата звернення: 23.09.2021).
32. Паведамленне Апостальскай Нунцыятуры ў Рэспубліцы Беларусь (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12636-pavedamlenne-apostalskaj-nuntsyyatury-respublitsy-belarus (дата звернення: 23.09.2021).
33. «Призываем к солидарности с белорусским народом!» Заявление рабочей группы Координационного совета Беларуси «Христианское видение» (дата публікації: 11.09.2020). URL: https://credo.press/232949/ (дата звернення: 23.09.2021).
34. Прокуратура вынесла предупреждения епископу и священнику за критику разрушения мемориала памяти Бондаренко (дата публікації: 18.11.2020). URL: https://belsat.eu/ru/news/prokuratura-vynesla-preduprezhdeniya-episkopu-i-svyashhenniku-za-kritiku-razrusheniya-memoriala-pamyati-bondarenko/(дата звернення: 23.09.2021).
35. Пушкін І. О. Білоруська греко-католицька церква (дата публікації: 09.09.2021) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруська греко-католицька церква (дата звернення: 23.09.2021).
36. Радіо «Свобода». В Беларусь не пустили главу белорусских католиков. (дата публікації: 31.08.2020). URL: https://www.golosameriki.com/a/svoboda-belorussian-catholics-were-not-allowed-to-enter-belarus/5565108.html (дата звернення: 23.09.2021).
37. Смотрите, нарветесь – Лукашенко предостерег от молитвы под «Магутны Божа» (дата публікації: 03.07.2021). URL: https://reform.by/238027-smotrite-narvetes-lukashenko-predostereg-ot-molitvy-pod-magutny-bozha (дата звернення: 23.09.2021).
38. Тимкевич М. Відродження Греко-Католицької Церкви на Білорусі. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/vidrodzhennya-hreko-katolytskoji-tserkvy-na-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
39. Турій О. Унійна Церква в Білорусі: між історією і сучасністю // Патріархат. 2020. Ч. 5. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/unijna-tserkva-v-bilorusi-mizh-istorijeyu-i-suchasnistyu/ (дата звернення: 23.09.2021).
40. У День незалежності Білорусі Лукашенко… заборонив її релігійний гімн (дата публікації: 07.07.2021). URL: https://credo.pro/2021/07/295201 (дата звернення: 23.09.2021).
41. Ув’язнений у Білорусі Ігор Лосик написав листа Папі Римському (дата публікації: 01.09.2021). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-losyk-lyst-papa-rymskyi/31438554.html (дата звернення: 23.09.2021).
42. Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр громадянських свобод, Центр прав людини ZMINA та інші. Заява щодо переслідувань у Білорусі. (дата публікації: 15.04.2021). URL: https://helsinki.org.ua/appeals/zaiava-shchodo-peresliduvan-u-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).
43. У Білорусі затримано ще двох католицьких священників (дата публікації: 09.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280466 (дата звернення: 23.09.2021).
44. У Білорусії арештували двох католицьких священиків (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://risu.ua/u-bilorusiyi-areshtuvali-dvoh-katolickih-svyashchenikiv_n111181 (дата звернення: 23.09.2021).
45. Lozano M. Biélorussie: «Le pape François s’inquiète de la situation qui règne dans le pays» (дата публікації: 09.08.2021). URL: https://acninternational.org/fr/bielorussie-le-pape-francois-sinquiete-de-la-situation-qui-regne-dans-le-pays/ (дата звернення: 23.09.2021).

Науковий вісник Івано-Франківської академії Івана Золотоустого «Добрий Пастир». Богослов’я. Філософія. Історія. 2021. Вип.16. С. 178-196.

[1] Тимкевич М. Відродження Греко-Католицької Церкви на Білорусі. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/vidrodzhennya-hreko-katolytskoji-tserkvy-na-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

^[2] Пушкін І. О. Білоруська греко-католицька церква (дата публікації: 09.09.2021) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруська греко-католицька церква (дата звернення: 23.09.2021).

[3] Морозова С. В. Возрождение Униатской (Греко-католической) церкви в Белоруси (конец XX – начало XXI вв.) // Этносоциальные и конфессиональные процессы в современном обществе: сб. науч. ст. / ГрГУ им. Я. Купалы; редкол.: М. А. Можейко (отв. ред.) [и др.]. Гродно: «ЮрСаПринт», 2017. С.160-168.

[4] Івано-Франківська духовна семінарія урочисто відзначила храмове свято (дата публікації: 26.11.2019). URL: http://ugcc.if.ua/novyny/5491-frankivska-dukhovna-seminariia-urochysto-vidznachyla-khramove-sviato.html (дата звернення: 23.09.2021).

[5] Біла С. Розвиток унієзнавчих досліджень: історіографія проблеми // Проблеми гуманітарних наук: збірник науукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2010. № 26. С.242-256. DOI: https://doi.org/10.24919/2312-2595.26.174278.

[6] Турій О. Унійна Церква в Білорусі: між історією і сучасністю // Патріархат. 2020. Ч.5. URL: http://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/unijna-tserkva-v-bilorusi-mizh-istorijeyu-i-suchasnistyu/ (дата звернення: 23.09.2021).

[7] Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр громадянських свобод, Центр прав людини ZMINA та інші. Заява щодо переслідувань у Білорусі. (дата публікації: 15.04.2021). URL: https://helsinki.org.ua/appeals/zaiava-shchodo-peresliduvan-u-bilorusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[8] Венкина Е. ЦИК Беларуси утвердил итоги президентских выборов. (дата публікації: 14.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/cik-belarusi-utverdil-itogi-vyborov/a-54572693 (дата звернення: 23.09.2021).

[9] Демидова О. МВД Беларуси сообщило о завершении освобождения задержанных граждан. (дата публікації: 17.08.2020). URL: https://www.dw.com/ru/mvd-belarusi-soobshhilo-o-zavershenii-osvobozhdenija-zaderzhannyh-grazhdan/a-54597269 (дата звернення: 23.09.2021).

[10]Лідери G7 закликали Білорусь провести нові вибори і анонсували санкції. (дата публікації: 13.06.2021). URL: https://lb.ua/world/2021/06/13/486928_lideri_g7_zaklikali_bilorus.html (дата звернення: 23.09.2021).

[11] Молиться за честные выборы: католики обратились к священникам Беларуси. (дата публікації: 19.07.2020). URL: https://euroradio.fm/ru/molitsya-za-chestnye-vybory-katoliki-obratilis-k-svyashchennikam-belarusi (дата звернення: 23.09.2021).

[12] Буткевіч Алег. Зварот Біскупа Віцебскага Алега Буткевіча з нагоды масавых пратэстаў у краіне. (дата публікації: 12.08.2020). URL: https://catholicnews.by/zvarot-biskupa-vicebskaga-alega-butkevicha-z-nagody-masavyh-pratjesta-u-kraine/ (дата звернення: 23.09.2021).

[13] Как Беларусь осталась без интернета. (дата публікації: 11.08.2020). URL: https://ww.bbc.com/russian/news-53700955 (дата звернення: 23.09.2021).

[14] Неведомская Т. Церковь с народом: как священники в Беларуси пострадали от репрессий. (дата публікації: 16.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/cerkov-s-narodom-kak-svjashhenniki-v-belarusi-postradali-ot-repressij/a-59203356 (дата звернення: 23.09.2021).

[15] Павлюк О. «У Білорусі влаштували геноцид». У Мінську люди утворили «ланцюг покаяння», засуджуючи насильство силовиків. (дата публікації: 21.08.2020). URL: https://hromadske.ua/posts/u-bilorusi-vlashtuvali-genocid-u-minsku-lyudi-utvorili-lancyug-pokayannya-zasudzhuyuchi-nasilstvo-silovikiv (дата звернення: 23.09.2021).

[16] Арцыбіскуп Кандрусевіч сустрэўся з міністрам унутраных спраў Юрыем Караевым. (дата публікації: 21.08.2020; оновлено: 24.09.2020).URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12054-artsybiskup-kandrusevich-sustreusya-z-ministram-unutranykh-sprau-yuryem-karaevym(дата звернення: 23.09.2021).

[17] Кореспондент БЕЛТА. Лукашенко: церкви, костелы –не для политики. (дата публікації: 22.08.2020). URL: https://www.belta.by/president/view/lukashenko-hramy-kostely-ne-dlja-politiki-403780-2020 (дата звернення: 23.09.2021).

[18] Радіо «Свобода». В Беларусь не пустили главу белорусских католиков. (дата публікації: 31.08.2020). URL: https://www.golosameriki.com/a/svoboda-belorussian-catholics-were-not-allowed-to-enter-belarus/5565108.html (дата звернення: 23.09.2021).

[19] Лукашенко объяснил отказ во въезде архиепископу Кондрусевичу. (дата публікації: 01.09.2020). URL: https://www.interfax.ru/world/724066 (дата звернення: 23.09.2021).

[20] Визит архиепископа Галлахера – знак близости Папы к Белоруссии. (дата публікації: 12.09.2020). URL: https://sib-catholic.ru/vizit-arhiepiskopa-gallahera-znak-blizosti-papyi-k-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[21] Мыльников П. Папаримский Франциск обеспокоен событиями в Беларуси. (дата публікації: 17.12.2020). URL: https://www.dw.com/ru/papa-rimskij-francisk-obespokoen-sobytijami-v-belarusi/a-55971722 (дата звернення: 23.09.2021).

[22] МИД о ситуации с Т.Кондрусевичем (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://www.tvr.by/news/politika/mid_o_situatsii_s_t_kondrusevichem/ (дата звернення: 23.09.2021).

[23] Паведамленне Апостальскай Нунцыятуры ў Рэспубліцы Беларусь. (дата публікації: 22.12.2020). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/12636-pavedamlenne-apostalskaj-nuntsyyatury-respublitsy-belarus (дата звернення: 23.09.2021).

[24] Амяльчэня А., VaticanNews. Папа прызначыў новага Мітрапаліта Мінска-Магілёўскага: (дата публікації: 14.09.2021).URL: https://www.vaticannews.va/be/papa/news/2021-09/papa-pryznacyu-novaha-mitrapalita-minska-mahilouskaha.html (дата звернення: 23.09.2021).

[25] Коцур Т. Т., ЧСВВ, Ватикан. Папа закликав до припинення насильства в Білорусі. (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://www.vaticannews.va/uk/world/news/2020-08/zaklyky-papy-v-nedily-16-serpnya-2020.html (дата звернення: 23.09.2021).

[26] Заява Ватикану стосовно подій у Білорусі (дата публікації: 11.06.2021). URL: https://credo.pro/2021/06/293527 (дата звернення: 23.09.2021).

[27] У Білорусії арештували двох католицьких священиків (дата публікації: 16.08.2020). URL: https://risu.ua/u-bilorusiyi-areshtuvali-dvoh-katolickih-svyashchenikiv_n111181 (дата звернення: 23.09.2021).

[28] У Білорусі затримано ще двох католицьких священників (дата публікації: 09.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280466 (дата звернення: 23.09.2021).

[29] Білорусі режим ув’язнив на 10 діб греко-католицького священника (дата публікації: 01.12.2020). URL: https://religionpravda.com.ua/?p=60145 (дата звернення: 23.09.2021).

[30] Вітебськ: засуджений священник вийшов на свободу (дата публікації: 14.12.2020). URL: https://credo.pro/2020/12/280737 (дата звернення: 23.09.2021).

[31] Ксендз Вячеслав Борок уехал из Беларуси из-за политического преследования (дата публікації: 07.05.2021). URL: https://belsat.eu/ru/news/05-07-2021-ksendz-vyacheslav-borok-uehal-iz-belarusi-iz-za-politicheskogo-presledovaniya/ (дата звернення: 23.09.2021).

[32] Смотрите, нарветесь – Лукашенко предостерег от молитвы под «Магутны Божа» (дата публікації: 03.07.2021). URL: https://reform.by/238027-smotrite-narvetes-lukashenko-predostereg-ot-molitvy-pod-magutny-bozha (дата звернення: 23.09.2021).

[33] У День незалежності Білорусі Лукашенко… заборонив її релігійний гімн (дата публікації: 07.07.2021). URL: https://credo.pro/2021/07/295201 (дата звернення: 23.09.2021).

[34] Костел в Беларуси осудил публикацию в газете «Минская правда» и расценивает ее как разжигание вражды (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://nashaniva.com/?c=ar&i=277569&lang=ru (дата звернення: 23.09.2021).

[35] Касцёл у Беларусі асуджае публікацыю ў газеце «Мінская праўда» і расцэньвае яе як распальванне варожасці (дата публікації: 07.09.2021). URL: https://catholic.by/3/news/belarus/13762-kastsjol-u-belarusi-asudzhae-publikatsyyu-u-gazetse-minskaya-prauda-i-rastsenvae-yae-yak-raspalvanne-varozhastsi-by-ru (дата звернення: 23.09.2021).

[36] Білорусь: священників-патріотів преса зобразила фашистами. Єпископи протестують (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://credo.pro/2021/09/299563 (дата звернення: 23.09.2021).

[37] Ув’язнений у Білорусі Ігор Лосик написав листа Папі Римському (дата публікації: 01.09.2021). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-losyk-lyst-papa-rymskyi/31438554.html (дата звернення: 23.09.2021).

[38] Жонкі і маці беларускіх палітвязняў напісалі ліст папу Рымскаму Францішку (дата публікації: 24.09.2021). URL: https://belarus2020.churchby.info/zhonki-i-maczi-belaruskih-palitvyaznyau-napisali-list-papu-rymskamu-franczishku/ (дата звернення: 23.09.2021).

[39] Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

[40] Кудрін О. Сварка Лукашенка з католицькою церквою як показник неадекватності (дата публікації: 02.09.2020). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3091966-svarka-lukasenka-z-katolickou-cerkvou-ak-pokaznik-neadekvatnosti.html (дата звернення: 23.09.2021).

[41] «Призываем к солидарности с белорусским народом!» Заявление рабочей группы Координационного совета Беларуси «Христианское видение» (дата публікації: 11.09.2020). URL: https://credo.press/232949/ (дата звернення: 23.09.2021).

[42] Прокуратура вынесла предупреждения епископу и священнику за критику разрушения мемориала памяти Бондаренко (дата публікації: 18.11.2020). URL: https://belsat.eu/ru/news/prokuratura-vynesla-preduprezhdeniya-episkopu-i-svyashhenniku-za-kritiku-razrusheniya-memoriala-pamyati-bondarenko/ (дата звернення: 23.09.2021).

[43] Барок В. Я пошел бы на Всебеларусское Народное Собрание, если бы пригласили (дата публікації: 11.02.2021). URL: https://krynica.info/ru/2021/02/11/ya-poshel-by-na-vsebelarusskoe-narodnoe-sobranie-esli-by-priglasili/ (дата звернення: 23.09.2021).

[44] Василевич Н. Карикатура, которая будет дорого стоить: как белорусский режим делает из католиков врагов. Мнение (дата публікації: 08.09.2021). URL: https://www.dw.com/ru/karikatura-kotoraja-budet-dorogo-stoit-kak-belorusskij-rezhim-delaet-iz-katolikov-vragov-mnenie/a-59119879 (дата звернення: 23.09.2021).

[45] Lozano M. Biélorussie: «Le pape François s’inquiète de la situation qui règne dans le pays» (дата публікації: 09.08.2021). URL: https://acninternational.org/fr/bielorussie-le-pape-francois-sinquiete-de-la-situation-qui-regne-dans-le-pays/ (дата звернення: 23.09.2021).

[46] Мониторинг преследований по основаниям, связанным с религией, во время политического кризиса в Беларуси. URL: https://belarus2020.churchby.info/monitoring-presledovanij-po-cerkovnoj-linii-vo-vremya-protestov-v-belarusi/ (дата звернення: 23.09.2021).

24 Лютого 2022

Сьогодні вранці путінський режим здійснив військову агресію проти України. Одним з плацдармів цієї агресії стала територія Республіки Білорусь.

Ми, священики, богослови та активні миряни Православної, Римо- та Греко-Католицької, Англіканської та Євангельських Церков різко засуджуємо агресію режиму Путіна проти України. Іменем Ісуса Христа закликаємо зупинити напад і припинити військову агресію!

Ми обурені антиконституційними діями режиму Лукашенка щодо надання території Республіки Білорусь для здійснення іноземною армією агресії проти іншої країни. Ми вимагаємо негайного виведення російських військ з території Білорусі та вжиття всіх заходів щодо недопущення участі білоруських військовослужбовців в агресії. Іменем Ісуса Христа ми благословляємо кожного білоруського і російського військового, який відмовляється брати участь у агресії.

Христос сказав: “Блаженні миротворці, бо вони будуть наречені синами Божими”. Надавши армії держави, яка розв’язала військову агресію проти братнього народу України, доступ на територію нашої країни, Олександр Лукашенко порушив не тільки Конституцію Республіки Білорусь, а й Христову заповідь. Узурпатор не тільки розв’язав терор проти народу Білорусі, але зробив його співучасником у каїновому гріху братовбивства. Удар, нанесений в серце братнього народу з білоруської території, осквернив нашу землю, і пролита кров буде “голосити з землі”.

Ми висловлюємо солідарність з народом України, який зараз вимушено вдається до збройних засобів захисту проти іноземного вторгнення. Ми молимося разом з християнами України про якнайшвидше відновлення миру. Ми молимося про всіх невинно загиблих людей, життя і гідність кожного з яких — безцінний Божий дар. Нехтування цього дару — це гріх перед Богом, Творцем і батьком всіх людей. Закликаємо на захист на всі міста і селища, які піддаються нападу.

Ми просимо церковних лідерів Росії і Білорусі підняти свій авторитетний голос на захист миру, засудити агресію, закликати діючу владу Росії і Білорусі припинити всякі військові дії і всіма можливими засобами компенсувати вже завдану шкоду.

Ми закликаємо світову християнську спільноту до молитви і солідарності і до підтримки миротворчих зусиль з припинення військової агресії.

Ми звертаємося до Всемогутнього Господа, творця історії народів і вершителя людських доль. Господи, пішли нам світ Царства Твого, в якому не оголюється жоден меч. Благослови нас слідувати твоєму вченню правди, справедливості та любові. Дух Твій Святий нехай зцілить серця, поранені ненавистю, просвітить розум, затьмарений злістю, пробудить совість, що втратила здатність розрізняти добро і зло.

Молимо про мир!

– Пані Наталіє, що є особливістю білоруського християнства незалежно від конфесії?

– По-перше, сучасне білоруське християнство дуже молоде – більшу частину віруючих становлять новонавернені чи ті, що приналежні до котроїсь з Церков у другому або третьому поколінні.

По-друге, посилений державний контроль за будь-якою діяльністю релігійних організацій, складні бюрократичні механізми отримання дозволів на проведення заходів, організації навчального процесу, випуску медіаконтенту релігійної тематики призводить до згасання будь-якої ініціативи знизу. Останні десять років майже всі Церкви Білорусі – за незначними винятками – перебували в «сплячому» режимі. Релігійні організації живуть, постійно оглядаючись на державу, і задля того, щоби принаймні могти безперешкодно молитися та проповідувати всередині спільноти, стараються підтримувати лояльність до політичного режиму.

По-третє, білоруське християнство характеризується постійним перебуванням в полі зору такого собі «іншого», жодна з конфесій чи традицій не домінує абсолютним чином, кожна конфесія відіграє для іншої роль певної альтернативи.

По-четверте, білоруські Церкви значною мірою, порівняно з Росією чи Україною, відкриті до Заходу. Це пов’язане з тим, що впродовж десятиліть було багато гуманітарних проєктів з боку Західних Церков, багато студентів виїжджали на Захід студіювати, багато Церков були засновані напряму західними місіонерами чи мають партнерські спільноти за кордоном.

– Можна трохи релігійної статистики?

– У Білорусі давно не ведуть статистики релігійної приналежності і давно не проводять великих опитувань, даним яких можна було б довіряти. Єдина доступна об’єктивна статистика – це кількість зареєстрованих релігійних організацій. Станом на 1 січня 2020 року кількість парафій Білоруської Православної Церкви – 1709, протестантів різних напрямків – 1038, з них п’ятидесятницьких – 524 (більше, ніж католицьких), баптистських – 281, християн повного Євангелія – 62. Спільнот Римо-Католицької Церкви – 498, а Білоруської Греко-Католицької Церкви – 16.

– Які внутрішні та зовнішні проблеми мають Церкви і як вони – Церкви та проблеми – змінювалися
з часу розвалу СРСР і дотепер?

– Першою проблемою було створення інфраструктури – будівництво та відбудова храмів, кадрове забезпечення діяльності парафій, література. Місіонерська діяльність не була пріоритетною, бо в умовах релігійного відродження люди самі йшли до церкви, але з тим пов’язане й тотальне неофітство, стихійне поширення неортодоксальних форм релігійних практик, невміння працювати з людьми, що приходили до храму. Якщо католикам завдяки відпрацьованій дисципліні та кадровому забезпеченню краще вдавалась ефективна праця з вірними, то православним було важче давати собі раду: виникали різноманітні активні низові рухи, циркулювали доволі екстравагантні ідеї, теорії змови, з якими єрархія не могла впоратися, а іноді й сама підпадала під їхні впливи – це і противники ідентифікаційних податкових номерів, і різні антисемітські рухи. Цього року в православних колах особливого поширення набуло ковід-дисидентство. Існує проблема відірваності більшості тих, що ідентифікують себе з тою чи тою конфесією (в першу чергу це стосується православ’я) від власне церковного життя, церковного вчення – догматичного, морального, а також соціального.

– Ви були членкинею робочої групи Конференції європейських Церков з прав людини. Мабуть, зосереджувалися на правах релігійних спільнот Білорусі особливим чином. Що було предметом вашої
діяльності в цій робочій групі у контексті Білорусі? Яка динаміка дотримання чи недотримання релігійних прав і свобод на вашій батьківщині в останню чверть століття?

– Я працювала в цій групі з 2010 до 2018 року. Білоруссю група займатися не могла, оскільки будьяка проблема розглядалася нею лише після запиту Церкви – члена Конференції європейських Церков, а в Білорусі жодна Церква до цього об’єднання не належить. Єдиним винятком стала публікація моєї статті про свободу релігії в Білорусі у збірнику в Женеві.1 В ній мовиться, зокрема, про динаміку розвитку релігійної політики і регулювання діяльності релігійних організацій у Білорусі. Можна назвати чотири етапи. Перший – до 2002 року. Тоді в цілому більш-менш дотримувалися стандартів релігійної свободи і не було сильного тиску. Від 2002 до 2008 року, коли після прийняття нової редакції закону «Про свободу совісті та релігійні організації» значно посилилося регулювання діяльності всіх релігійних організацій, у тому числі Православної Церкви, однак вона здобула статус і привілеї у вигляді угоди з державними органами, що відкрили їй обмежений доступ до шкільної освіти, армії, силових відомств, в’язниць, лікарень. При цьому іноді мало місце доволі брутальне переслідування протестантських спільнот, а також Католицької Церкви, особливо щодо неможливості отримання дозволу на будівництво храмів чи обмеження для іноземних священників. Третій етап розпочався у 2008 році, коли держава почала розглядати Ватикан як можливий зовнішньополітичний інструмент у відносинах із західними країнами, тому відбувся перегляд стосунків із католиками, який також співпав з переведенням до Мінська архиєпископа Тадеуша Кондрусевича, динамічнішого й молодшого, порівняно з попереднім главою РКЦ в Білорусі, менш польсько-орієнтованого. Проте майже в той самий час починається певна стагнація всередині Православної Церкви, пов’язана зі старінням її безумовного лідера – Митрополита Філарета. Приблизно з 2015 року починається новий етап, коли припиняються і брутальні переслідування протестантів, і скандальні видворення католицьких священників. Натомість держава замість прямих порушень свободи совісті починає використовувати бюрократичні механізми з обмеження цього права, 0створюючи умови, за яких будь-яка діяльність поза рамками молитви всередині культового приміщення стає з адміністративної точки зору більш ресурсозатратною.

– Під впливом чого у Білорусі відбуваються зміни, а що їх гальмує? Яка роль Церков у цьому процесі – кожної зокрема, адже кожна діє по-своєму, і чому діє так, а не інакше?

– Зміни відбуваються під впливом зовнішніх обставин – це економічна криза і криза, пов’язана з поширенням коронавірусу, який для всього світу став серйозним викликом. Певний час політичний режим давав раду з кризами і забороняв протести, однак цього року стихія вийшла з-під контролю, і за декілька місяців це призвело до небаченої дотепер політизації суспільства. Церкви в цих змінах не відігравали жодної ролі, у кращому випадку цей процес змін сам собою втягував їх у себе, як потік, що підхоплює і несе зі собою. Те, як Церкви реагують в цьому потоці подій, є спробою знайти себе в нових умовах, намаганням сформулювати своє бачення тих процесів, що відбуваються. В усіх Церквах є групи, які підтримують режим, групи, які підтримують протести, і ті, які намагаються просто «пересидіти» події з мінімальними втратами: сховатися у «хатинці». Судячи з того, що за останній місяць глави двох найбільших конфесій – православної і католицької – зазнали утисків, режим Лукашенка не задоволений їхніми позиціями. Митрополита Павла Мінського (БПЦ) перевели на менш престижну в політичному значенні катедру в Росії, а архиєпископа Тадеуша Кондрусевича просто не впустили на територію Республіки Білорусь. Виступаючи на мітингу в Гродні 22 серпня, Лукашенко висловив обурення позицією «конфесій» і заявив, що справа Церков – молитися, а не пхатися в політику.

Що стосується Католицької Церкви, то такий недружній жест з боку режиму лише посилив її позицію проти фальсифікації виборів, насилля над громадянами, правового дефолту. Не дивлячись на те, що в публічній репрезентації позиції РКЦ переважає нейтральний фон, є певне достатньо тверде ядро, яке в цілому підтримує порядок денний протестів. І це ядро фактично створює також згаданий нейтральний фон протестнозарядженим. Тому висловлювання про діалог і потребу мирного розв’язання конфліктів сприймаються як підтримка протестів. Із Православною Церквою все значно складніше: у ній теж є ядро, що поділяє мотиви протестного руху, але воно було значно ослаблене після запуску дезінформації, буцімто однією з прихованих його цілей є встановлення автокефалії Білоруської Православної Церкви. До того ж є невелике провладне ядро,і режим саме його всіляко підтримує та намагається представити як голос усієї Православної Церкви. Отже, хоча й існує «дискурс нейтралітету», «діалогу», він радше перетягується в публічній сфері провладним ядром і прочитується як підтримка режиму. Всередині Православної Церкви створюється напруга і відбувається протистояння за право виражати її позицію. Цей процес впливає на внутрішню динаміку, включаючи дисциплінарні механізми; виникають низові ініціативи і створюються спільноти віруючих для спільної дії.

– Сьогодні ситуація в Білорусі доволі невизначена, чи можна спробувати передбачити, як заангажованість релігійних спільнот в акції протестів вплине на подальші кроки чи дії влади щодо них?

– Безумовно, політичний режим намагатиметься різними способами – погрозами, прямим тиском, тиском через релігійні центри – повернути собі контроль над релігійною сферою і лояльністю релігійних лідерів. Але, як було написано на плакаті православного священника Володимира Дроби шевського з Гомеля, за який він був засуджений до десяти діб адміністративного арешту, «Кожна дія викликає протидію». Зараз режим дуже ослаб, у нього нема ресурсу всіх залякати і змусити замовкнути силовим методом. Справді, будуть точкові репресії проти помітних представників Церков, у тому числі з боку церковного. Проте такі репресії викликатимуть хвилі солідарності, наростання недовіри до влади, що, своєю чергою, призводитиме до наростання протестних настроїв у церковному середовищі.

– Під час політичної кризи Церкви зблизилися чи навпаки – віддалилися? Як виглядають відносини і як впливає (і чи впливає!) на них держава?

– На різних рівнях це відбувається по-різному, але насправді виявляється, що події, які зараз розгортаються в Білорусі, і позиція з їхнього приводу стають платформою для спільнодії. Особливо це стосується тих ядер всередині різних конфесій, які однозначно підтримують мотиви протестів: припинення насилля, відновлення законності та проведення нових виборів. Демонстрування солідарності з іншими християнськими конфесіями, коли вони зазнають тиску і репресій, стає питанням совісті. В принципі, можна побачити, як протести в цілому вплинули на єднання народу і подолання конфесійних, професійних, етнічних, геополітичних, соціальних чи будь-яких інших відмінностей. Як приклад можна навести заяву і підтримку ахиєпископа Тадеуша Кондрусевича ЛГБТ-спільнотою Білорусі. Якщо за звичних обставин Кондрусевич виступав з антигендерною і антиЛГБТ-позицією, був для цієї спільноти ідеологічним опонентом, то в умовах політичних протестів ЛГБТ-спільнота вважала за необхідне і важливе виступити із заявою солідарності, що була доволі тепло сприйнята багатьма католиками.

Розмовляла і переклала
Лідія МІДИК

ПАТРІЯРХАТ, Число 5 (481) вересень – жовтень 2020

THE PATRIARCHATE. Published by the Ukrainian Patriarchal Society in the USA

Екскурс

Без історії не збагнути глибинутих змін, які вже настали.

Славні моменти

Християнство до Білорусі прийшло зі Скандинавії. За деякими твердженнями, хрещення Полоцька відбулося на два роки швидше, аніж охрестився Київський князь Володимир. Дехто скептично ставиться до твердження, що Торвальд Кондранссон на прізвисько Мандрівник хрестив Полоцьк у 986 році, але цей скептицизм жодним чином не впливає на факт наявності у Полоцьку вже у Х столітті монастиря і храму Святого Івана Хрестителя. Нинішня Білорусь є спадкоємицею Великого князівства Литовського – величної і славетної країни в центрі Європи. Наріжними моментами в історії Білорусі є такі події, як видання Біблії Франциска Скорини(1517 р.), Брестська унія (1596 р.), видання Статутів Великого князівства Литовського у редакціях 1529,1566 і 1588 років (останній діяв аж до 1840-го). Проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки (БНР) 25 березня 1918 року. Створення нової Білорусії, яке розпочалося 25 серпня 1991 року з проголошення незалежності від СРСР із повернення історичних національних символів: біло-червоно-білого стяга, герба «Погоня» і, звісно, перейменування держави на Республіку Білорусь. Ця остання подія мала місце 19 серпня 1991 року.

Трагічні сторінки

Війни з Росією. Тільки від середини XIV до другої половини XVІІ століття між Московським князівством і Великим князівством Литовським (Білоруссю) відбулося 12 повномасштабних воєн. Таким чином, сумарно за 300 календарних років Білорусь 72 роки воювала з Росією. Поділ Речі Посполитої наприкінці XVІІІ століття і входження білоруських земель до складу Росії – також трагічний момент історії.

Придушення повстання 1830 –1831 років російською армією призвело до трагічних результатів. А саме: в 1832 році закрили Віленський університет. Паралельно в найближчі два роки ліквідували близько 120 католицьких монастирів на території Білорусі. Це означає, що перестали діяти освітні центри, школи, бібліотеки, які були при монастирях. До того ж репресії проти монашества спровокували потужний удар по Католицькій Церкві та духовному житті в країні. 1839 рік – ліквідація Унії та насильне переведення в православ’я Московського Патріархату. 1840 рік – скасування чинності Статуту Великого князівства Литовського на території країни.

Розгром повстання Кастуся Калиновського 1863 – 1864 років, завдяки якому в суспільстві було порушене білоруське питання, відклав незалежність Білоруської держави ще на півстоліття – аж до 9 березня1918 року, коли була створена Білоруська Народна Республіка, а згодом, 25 березня того ж року, проголошена її незалежність.

На жаль, БНР не закріпилася на світовій арені як незалежна держава, але можна припустити, що завдяки цьому була створена Білоруська Республіка в складі РРФСР. Без БНР не було б БРСР. Це рішення Кремля було вимушеним, ухваленим підтиском білоруського суспільства чи, інакше кажучи, національних настроїв, продемонстрованих батьками БНР. Звісно, це далеко не те, про що міг мріяти білоруський народ, бо в цей момент державна незалежність випурхнула, як птаха з клітки, а проте завдяки утвореній Білоруській Республіці, хоч і радянській, утверджувалося розуміння нації як самостійного суб’єкта.

Досвід СРСР, безумовно, не малюю в рожевих тонах. Репресії та Курапати – реальність і символи життя Білорусі в складі Союзу. Курапати –географічна точка, яка прилягає до об’їзної дороги Мінська. У 1930-тіроки – місце масових розстрілів НКВС. В Білорусі кожне місто з населенням від 100 тисяч осіб має свої «Курапати». За історичними даними, репресованих було що найменше кілька сотень тисяч людей.

Окремо варто згадати гоніння християн у ХХ столітті.

В Білорусі, можна сказати, була повністю знищена унійна Церква ще в ХІХ столітті. У ХХ столітті на території всієї країни не залишилося жодного діючого храму. Підпілля було винятком із правила. Церкву знищили. В цій країні, де ще 100-200років тому близько 80% населення були уніятами. Відомо, що цілком інакше виглядала ситуація в Україні: Греко-Католицька Церква стала мученицею, навіть Луб’янка не була спроможна знищити її. І Церква, вже пізніше, відіграла одну з головних ролей у відродженні нації. В Білорусії такого бути не могло.

Унаслідок релігійних переслідувань до кінця ХХ століття можна було констатувати факт повного знищення структур Католицької Церкви. У другій половині ХХ століття не зосталося жодного єпископа. У Православній Церкві єпископи були, але, як правило, співробітники Луб’янки. Про це свідчать дані архівів СБУ. Цю інформацію надав Владислав Ахроменко (сучасний білоруський письменник, прозаїк, кіносценарист, драматург – Ред.). Він кілька років працював у архівах СБУ в Україні, а 20 травня 2018 року написав: «Загалом, о. В’ячеславе, РПЦ і все, що з нею пов’язане, це не Церква, а відділ КДБ/ФСБ. Вона має дуже опосередкований стосунок до релігії та християнства, за винятком обрядів». Цей висновок він підтверджував архівними документами: «Всі справи, що стосуються співробітництва РПЦ МП з НКДБ-МДБ-КДБ від 1942 до 1957 років, – 3-ій фонд ЦДА СБУ, все, що стосується співпраці від 1958 до 1991 року, – 2-ий фонд».

Зрозуміло, в тих же ж архівах розкривається й таємне формування єрархії організації під назвою «Російська Православна Церква Московського Патріархату». Таким було бажання Сталіна. До того ж це була Російська Православна Церква. А для керівництва Церквою держава створила «Раду в справах РПЦ при РНК (Рада народних комісарів – Ред.) СРСР», яку очолював офіцер НКВС Карпов. Звідси, згідно з архівними даними, Церквою керувало КДБ. Призначені Москвою єрархи згодом зруйнували Церкву в Білорусі. Невідомо, яким було б становище Католицької Церкви, якби один з єрархів уцілів. У Білорусі вища єрархія була повністю знищена. Сьогодні, вважаю, не час з’ясовувати, у якій конфесії в ХХ столітті діяло більше агентів КДБ серед
духовенства. Сьогодні час визнати, що така співпраця з безбожною ідеологією була неправильною!

На жаль, у Білорусі донині нема вільного доступу до архівів, і нам належить в майбутньому отримати інформацію про масштаби зла.

Завершити екскурс в історію Білорусі варто наголошенням на подіях 1995–1996 років, які відбулися в країні. Це розпуск парламенту за наказом президента і референдуми, ініціатором яких був Лукашенко і за результатами яких національна символіка, герб і прапор, фактично були заборонені, а будівництву беззаконного авторитарного режиму було дане зелене світло.

Білоруський Армагеддон

Саме таке порівняння мені особисто спадає на думку в момент, коли я намагаюся дати відповідь на питання: «Що ж нині діється у нас в країні?». Вважаю, це визначення найбільш лаконічно і достовірно відповідає описові поточного моменту. У своїх проповідях на YouTubeканалі я про це почав говорити за тиждень до президентських виборів, які відбулися 9 серпня 2020 року, і, в принципі, не помилився. У Білорусі під час безпрецедентної фальсифікації виборів 2020 року почалася остання битва. Воюють не політичні партії – воює добро зі злом. Правда з оманою. Людина з «нелюдиною». Сьогодні ми стаємо не тільки свідками, а й учасниками протистояння. Лінія поділу між ворогуючими сторонами проходить не на площах і вулицях нашої країни, оскільки географічно вона просто не існує, кордон протистояння проходить в серці людини, кожного з нас. Протистояння і боротьба давно перестали бути виключно політичними. Це вже боротьба між добром і злом. Це битва за людину всередині кожного з нас.

Дякувати Богові, що сьогодні масові протести громадян мають виключно мирний характер. Думаю, в цьому полягає унікальність духу білоруського протесту.

Загалом цей процес змін можна назвати революцією. Але якщо це й революція, то морально-етична революція. В сірій масі боротьби перемагає Людина. І те, що раніше не було властиве білорусам, сьогодні стає нормою. Солідарність, субсидіарність, турбота про спільне благо, участь в житті іншої людини, активізація вуличного життя – це все принципи, яких дотримується громадянське суспільство, що зароджується в Білорусі. Той, хто ознайомлений із соціальним вченням Католицької Церкви, напевне помітить і скаже: «Отакої! Та це ж і є основні принципи соціального вчення». Саме так. Понад те, марші, які щонеділі відбуваються в Мінську та інших містах країни і збирають по 100 – 300 тисяч учасників, проходять у тому ж дусі. Не здивуюся, якщо їхня тематика найближчим часом співпаде з базовими цінностями соціального життя, які визначені соціальним вченням Церкви: справедливість, правда, свобода і любов. До речі, Марш свободи був першим у Мінську.

Ось такий небанальний протест.

Переродження режиму у фашизм

На жаль, про мирні настрої можна говорити, тільки якщо роздумувати про громадянське суспільство. Бо якщо говорити про настрої влади, то її наміри далеко не мирні. Збоку це виглядає як спланована війна проти власного народу. Головна мета – втримати владу. Для цього згодяться будь-які засоби і навіть людське життя не становить ніякої цінності, не кажучи вже про фундаментальні права громадян, закріплені Конституцією.

Цьогорічна осінь показала, що чинна влада підтримує авторитарний режим, який за духом близький фашизмові.

Ескалація насилля 9 – 12 серпня, одразу по виборах, коли відбулися розстріли мирного населення, масові побиття і навіть тортури та сексуальні знущання з арештованих, фактично стали рубіконом для кожного. В суспільстві з’явилося чітке розуміння: «досить, далі так бути не може».

На жаль, увесь досвід останніх прожитих місяців (на час написання цього тексту протистояння триває вже близько 50 днів) показує, що ми вийшли на дуже тонку кригу. Лише за кілька останніх місяців, у серпні – вересні 2020 року, понад 12 тисяч громадян Білорусі були арештовані, затримані та засуджені, зрозуміло, з політичних мотивів. Сьогодні у в’язницях перебуває близько 60 в’язнів сумління. Проти опонентів влади впродовж останніх чотирьох місяців порушили близько 250 кримінальних справ.

Ми спостерігаємо, як у країні щораз більше унаочнюються способи поведінки уряду стосовно громадян і громадянського суспільства, що підводять до висновку: в державі зароджується фашизм.

Нині громадянами Білорусі у Слідчий комітет подана майже тисяча позовів з вимогою порушити кримінальні справи за фактами насилля і безправних дій, вчинених співробітниками МВС Білорусі, але у відповідь – тиша. Як правило, кримінальні справи орушують проти тих, що приходять скаржитися на співробітників МВС.

Щоби пояснити ситуацію, хочу навести історичний приклад іншого народу, який свого часу перехворів
на цю фашистську заразу, але вилікувався.

У місті Гельмштедт, Німеччина, встановили пам’ятник «Стовп правосуддя» як нагадування нащадкам про систему правосуддя часів нацизму. Послання обеліска таке: закон і свобода – умовні; одне без другого – ніщо. Між ними, представленими символом сонця, є істина, яка несе в собі і те, і те. Сам пам’ятник встановлений так, що «свобода» звернена до громадянина, який стоїть перед Домом юстиції, відповідно «закон» обернений до співробітників юстиції. В країні пануватиме рівновага і гармонія, якщо існуватиме справедливий баланс між законом і свободою. Без правди і закону буде анархія, без правди і свободи – фашизм.

Видається, що сьогодні в Білорусі цей баланс похитнувся на користь фашизму.

Чинна влада вчинила підміну понять. Інтереси авторитарного режиму назвала інтересами країни, а загрозу для подальшого існування режиму – загрозою для країни.

Християни одним фронтом

Ситуація в країні справді непроста, але вихід можна знайти. Варто почати з Правди. В Білорусі надто багато брехні у державному медіапросторі. І це не лише моя думка, а й переконання тих журналістів і телеведучих, які нещодавно звільнилися з роботи, бо не могли більше обманювати. Коли на Білоруському телебаченні почав бастувати майже весь колектив, на їхнє місце запросили працювати журналістів і телеведучих Росії.

Чудово, що саме Церква, кожна конфесія без винятку, заговорили про вибори по совісті і про те, що християни не можуть брати участі у фальшуванні виборів. В католиків була ініціатива «Католик не фальсифікує». Ініціатором був світський активіст Артем Ткачук, і духовенство підтримало його. Православні мали свою ініціативу, у якій взяли участь священники Православної Церкви.

Християнські Церкви Білорусі сьогодні на досвіді переконуються в тому, що у них є сила і право, дані Богом, проповідувати Істину. І вони це роблять.

Православний Гродненський єпископ Артемій в офіційному зверненні до вірних після фальсифікації виборів і спалаху насилля сказав: «Кров жертв і страждання людей в наші дні – на совісті тих, що свідомо вбивали самі чи змушували інших вбити правду!».

Католицький Вітебський єпископ Олег Буткевич у посланні до парафіян звернув увагу на державний устрій: «Криваві системи в історії ніколи не були сильними…». Ця оцінка нинішнього моменту прозвучала одразу після ескалації насилля, коли в країні знов увімкнули інтернет. Як відомо, 9 – 12 серпня він був відсутній на всій території Білорусі.

Напередодні явного протистояння, ще за кілька місяців до виборів, митрополит Римо-Католицької Церкви Тадеуш Кондрусевич у проповіді 2 липня в Будславі наголосив: «Якщо не ми, то хто?! Якщо не сьогодні, то коли?!», закликавши цими словами усіх провести чесні вибори.

Повторюю, сьогодні єпископи і священники – католики, православні і протестанти – не займаються політикою, але, маючи силу від Бога, в унісон проповідують Істину.

До речі, ініціатором «Ланцюга покаяння Акресціна-Курапати. Ніколи знову» були протестанти. Акція покаяння відбулася в Мінську 19 серпня 2020 року. В ній взяло участь близько 10 тисяч осіб. Віруючі всіх конфесій, у тому числі священники, вийшли на вулиці з молитвою до Господа, щоби трагедія насилля, коли брат знущається з брата і вбиває його, ніколи не повторилася. Акрєстіна – це в’язниця у центрі Мінська, туди звозили затриманих. Насильство там чинили тому, що в Білорусі до цього часу не відбулася декомунізація і не був засуджений комуністичний режим.

Зло з минулого, за яке суспільство не покаялося, повернулося до нас сьогодні.

Це, мабуть, також відповідь на те, чому в Білорусі став можливий той авторитарний режим, який неодмінно повинен піти.

Він постав на брехні і, звісно, розвалиться. Цьому сприяє Церква, котра проповідує Істину.

Починається дуже цікавий час…

Хто ж переможе у протистоянні? Переможе народ. Людина переможе звіра…

«Коли людська влада виходить за межі, визначені Богом, то перетворюється на ідола і вимагає цілковитого підкорення. Вона стає апокаліптичним Звіром, образом імперської влади переслідувань, що напився «від крові святих і від крові свідків Ісуса» (Од 17, 6)… Такій владі, за святим Йоаном, може протистояти опір мучеників: таким чином віруючі свідчать про поразку корумпованої і сатанинської влади, адже на них вона більше не поширюється» (Компендіум соціальної доктрини Церкви, §382).

Вчення Церкви доволі зрозуміло говорить про перспективу останньої битви – Армагеддону. Події, які відбуваються в Білорусі, неможливо пояснити без звернення до Бога. А завдяки розумінню Божого задуму в світі все можна розкласти по місцях.

У світі є зло. «В центрі зла завжди перебуває людина». Зло буде переможене, тому якщо в якийсь момент комусь видаватиметься, що неможливо, аби в Білорусі взяли гору сили світла, понад те, що режим Лукашенка, якого підтримує східний сусід, непереможний і знову вистояв, то знайте – просто ще не кінець. В кінці Армагеддону перемога добра неминуча.

Я не хочу ототожнювати чинну владу з апокаліптичним Звіром, оскільки розумію, що це було б помилкою. Навіть якщо режим упаде і в Білорусі знову закріпляться базові соціальні цінності та настане мир, зло не щезне. Зло знову буде намагатися знайти слабкі місця суспільства, аби наново закріпитися в житті людей.

А проте вчення Церкви про «звіра» дає людині чіткі орієнтири щодо того, в якому напрямку рухатися і яких цілей досягати.

У багатовіковій історії Білорусі неможливо не помітити закономірність розвитку: піднесень і падінь…

Звісно, не секрет, що в історіях усіх народів так чи інакше були схожі сторінки. Але виникає питання, чому одним вдалося відтворити національну державу, а іншим – ні. Наприклад, значно швидше на демократичний шлях розвитку стали сусіди Білорусі: Польща, країни Балтії. І навіть Україна, хоч має чималі труднощі сьогодні, а втім, закладає правильні фундаменти, і вже ніхто не сумнівається в її незалежності завтра. Чому Білорусь наче відстає від сусідів?

Процес відродження країни з-під радянського ярма в 1990-ті не минув успішно і, на жаль, не дійшов до призначення. Чому сьогодні звучить загроза втрати суверенності?

Відповідь доволі проста. У 1990-ті, коли Бог дав нам шанс на краще майбутнє, були неправильно визначені пріоритети. Матеріальне і дочасне в єрархії цінностей було поставлене вище, аніж духовне та вічне. Таким чином, народ замість свободи обрав ковбасу. Замість того, щоби подбати про утвердження незалежності та відродження національної культури, народ надто перейнявся стабільним отриманням зарплати і своїм побутом. Як би банально це не звучало, але відомі «чарка і шкварка» для значної частини білорусів стали понад державні справи. Нагадаю, Станіслав Шушкевич на останній сесії парламенту перед референдумом звертався до депутатів словами «думайте про державу, а не про бенкет». Шкода, його не почули. Як результат, минула чверть століття, і ми стоїмо над проваллям, переступивши межу якого, можемо втратити те і те.

Якщо говорити про Церкву, можна поставити питання: «Чи могла відродитися Церква в умовах, коли народ нехтує духовними цінностями?». Церква говорила про відродження як про щось, що вже відбулося… Безумовно, відбулася певна відбудова Церкви: відновлення структур, будівництво нових храмів і реставрація старих. І це стосується всіх конфесій. З другого боку, про яку сильну й відроджену Церкву можна говорити, якщо цього року ми стали свідками аж такого прояву зла і беззаконня в країні!? Загалом, чи таке можливе там, де є духовне життя?

Виникає враження, що Церква надто скромно здійснювала свою місію впродовж останньої чверті століття.

Та свої помилки варто згадувати, щоби на них вчитися.

Впевнений, що сьогодні той день, коли Білорусь виправляє свої помилки.

Історію, як кажуть, не обдуриш. Історична правда перемогла.

Ще вчора можна було ламати голову над тим, як повернути в державі національний прапор і герб, а сьогодні це питання не стоїть. Спрацювала генетична пам’ять народу, нині кожен знає відповідь на питання, який прапор справді національний, а який – тимчасової влади.

Білоруси – далекі правнуки Полоцьких Рогволода і Рогнеди, нащадки великих предків Великого князівства Литовського, духовні діти прабатьків покоління уніятів – сьогодні вибрали шлях змін. Вони звершують морально-етичну революцію, де гідність людини перемагає невігластво. Вони будують нову Білорусь, розуміючи, що єдино правильний шлях пролягає через покаяння – визнання історичної правди і виправлення помилок, щоби більше таке не повторилося.

Я дуже радий, що на цьому шляху Церква (всі конфесії) та її паства сьогодні разом із народом. І це дійсно дуже цікавий час. На наших очах звершується історія.

Переклад Лідії МІДИК

ПАТРІЯРХАТ, Число 5 (481) вересень – жовтень 2020

THE PATRIARCHATE. Published by the Ukrainian Patriarchal Society in the USA

Джерело: Епіфаній у Facebook

Пряма мова Епіфанія: “Хочу побажати білоруському народу з Божою допомогою знайти свою власну відповідь на виклики сьогодення, захистити свої гідність та свободу, демократичне і незалежне майбутнє своєї держави.

Долучаю свій голос до заяв тих численних держав, міжнародних та громадянських інституцій, хто наполегливо закликає до негайного припинення насильства, звільнення тисяч невинно затриманих та проведення конструктивного діалогу між керівництвом Білорусі та громадянським суспільством задля мирного виходу з кризи.

Наші молитви сьогодні – за білоруський народ, за перемогу правди, за зупинення насильства, за Божий захист для невинних, які страждають. Нехай Господь допоможе вам, брати і сестри, пройти ці важкі часи!”.

Деталі: Він також нагадав, що Православна Церква Білорусі має повне право просити про Томос для себе.

Дослівно: “Білоруський народ – наші сусіди, з якими від княжих часів ми мали багато століть спільної церковної та державної історії, складаючи до 1686 р. єдину Київську Митрополію. Її неканонічна анексія Москвою мала і продовжує мати трагічні наслідки для Православ‘я у всій Східній Європі.

З волі віруючого народу та за благословенням нашої спільної Матері-Церкви, Вселенського Патріархату, Українська Церква утвердилася серед автокефальних Церков-Сестер. Православна Церква Білорусі має ті ж самі підстави та право просити Матір-Церкву про Томос, коли на те буде її бажання.

Українська правда